Яхневич Орися Михайлівна

Яхмевич Орися Михайлівна
Народилася17 жовтня 1947(1947-10-17) (77 років)
Семенівка
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьпоетеса, прозаїк
Сфера роботилітература[1], поезія[1] і проза[1]
Мова творівукраїнська
Роки активності1962 — донині

Яхневич Орися Михайлівна (17 жовтня 1947, Семенівка) — українська письменниця, поетеса, авторка пісень. Лауреат премії імені Тараса Мельничука, лауреат премії імені Леся Мартовича, лауреат премій імені Григорія Никифорука.[2][3] Друкується в газетах, журналах, альманахах, збірниках.[4]

Біографічні відомості

Орися народилась в невеличкому покутському селі Семенівка на Городенківщині в селянській родині. В п'ятирічному віці захворіла на незначну хворобу, побічні прояви якої призвели до ускладнень, з того часу вона прикута до ліжка. Орися екстерном закінчує школу.

1962 року вперше надрукувала добірку своїх віршів під назвою «Життя всміхається через вікно». 

Діти бігають, граються, вчаться, — розповідає Орися Яхневич, — ось і сестричка. Завжди їй ніколи: уроки, уроки. А я? Добре, що мама поруч: то грілку до ніг прикладе, то постіль поправить. Я ж лежала, щільно замотана від ніг до голови. Чекала з нетерпінням тата з кузні, який неодмінно знаходив для мене лагідні слова. і мріяла. Згадувала першу вчительку, світ навколо, і по-дитячому щиро вірила, що скоро все погане минеться і я буду така, як усі. [5].

В 1977 році побачила світ перша книжка поетеси «Я іду» з передмовою Дмитра Павличка.

В 1984 році вийшла друком друга поетична книга — «Путь». В 1985 році її прийняли до Спілки письменників України. Тоді ж вона вступила до всесоюзного літературного інституту імені Горького. Їй не вдалося його закінчити — через хворобу та розпад союзу.

Мати до своєї смерті у 2007 році доглядала за Орисею, згодом цим став займатись племінник Іван Андрухович, який працює в районному відділі освіти.

Нагороди

  • 2007 — почесна відзнака «За подвижництво в культурі Прикарпаття».[6]

Творчий доробок

Є автором збірок:[7][8]

  • Життя всміхається через вікно (1962)
  • Я іду (1977)
  • Путь (1984)
  • Сонце і гроза (1993)
  • Нескорена (1994)
  • Чари любові (1996)
  • Ещё не вечер (1997)
  • Молімось (2003)
  • Крізь час і простір (2005)
  • Тепло любистку (2006)
  • Горіння (2008).

 
Мені б хоч краплинку натхнення
В цю ніч, що моєю не є.
А мама відкрила варення
І в ліжко мені подає...

Не спиться. Ікони. Портрети.
Зірки на віконних шибках...
Мене б хоч згадали поети
В цей час, коли тлумиться птах...

Стають білобучими ранки.
Ангелами зорі стають.
Я долі недоброї бранка,
Та в болю - поезії суть.

І падаю знов на коліна -
Молюся, тихіша трави.
За мною стоїть Україна
Й півсвіту, як півголови...[9]

Примітки

  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ ТРК РАІ (6 січня 2014), Нескорена покутянка, процитовано 11 серпня 2016
  3. ↑ ira. Коломия ВЕБ Портал. kolomyya.org. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 11 серпня 2016. {{cite web}}: Текст «Володар поетичного слова» проігноровано (довідка)
  4. ↑ Відомі поети Прикарпаття .: ІСТОРИЧНЕ ПРИКАРПАТТЯ. www.history.iv-fr.net. Архів оригіналу за 22 серпня 2016. Процитовано 11 серпня 2016. [Архівовано 2016-08-22 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Оповідь про Орисю Яхневич. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 27 жовтня 2012.
  6. ↑ Івано-Франківська обласна державна адміністрація  :: Ювілейний вечір поетеси О.Яхневич. www.if.gov.ua. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 11 серпня 2016. [Архівовано 2016-09-19 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Фонд Президентів України. www.irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 11 серпня 2016.
  8. ↑ ІФООНСПУ - ОРИСЯ ЯХНЕВИЧ. writer.if.ua. Архів оригіналу за 18 серпня 2016. Процитовано 11 серпня 2016. [Архівовано 2016-08-18 у Wayback Machine.]
  9. ↑ лірика від Орисі Яхневич. Архів оригіналу за 15 листопада 2013. Процитовано 24 жовтня 2012. [Архівовано 2013-11-15 у Wayback Machine.]

Посилання