|
Ярослав Святополкович
Ярослав Святополкович або Яросла́в Святопо́лчич (ст.-укр. Ӕрославъ Ст҃ополчь; бл.1072 — 1123) — володимирський князь (1100-1118) з династії Рюриковичів, син великого князя київського Святополка II Ізяславича. БіографіяУ 1100 році відбувся Витичівський з'їзд на якому волинського князя Давида Ігоровича було позбавлено уділа за осліплення Василька Ростиславича. У вільному князівстві Святополк Ізяславич посадив свого сина Ярослава. У 1102 році Святополк досяг угоди з Володимиром Мономахом за якою Ярослав мав князювати у Новгороді, проте місцеві бояри відмовили великому князю. 1112 року Ярослав Святополчич здійснив успішний похід проти ятвягів[2]. Після смерті Святополка у 1113 році Ярослав продовжував княжити на Волині. У 1117 році Володимир Мономах викликав з Новгорода свого старшого сина Мстислава Великого і посадив його у Білгороді-Київському. Ці дії викликали розрив Ярослава Святополчича волинського з дядьком і тестем, оскільки[3], він тлумачив цей крок як знак того, що Київ, на який претендував Ярослав, після смерті Мономаха буде переданий Мстиславу. У 1118 році Володимир Мономах в союзі з Ростиславичами вигнав Ярослава Святополковича з Волині й посадив на його місце свого сина, Романа Володимировича, а після смерті останнього в 1119 році — Андрія Володимировича. У 1123 році Ярослав здійснив спробу повернути собі отчину, проте в ході облоги Володимира був вбитий. Сім'яБув тричі одружений. Перша дружина — дочка угорського короля Владислава I Святого; друга — Софія, дочка польського князя Владислава I Германа; третя дружина — Рогнеда, дочка Великого князя Київського Мстислава Володимировича. Діти:
За гіпотезою Баумгартена дочкою Ярослава від Мстиславни була:
Примітки
БібліографіяДжерела
Монографії, статті
Довідники
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
