Яровий Юрій Євгенович

Юрій Євгенович Яровий
рос. Юрий Евгеньевич Яровой
Ім'я при народженніЮрій Євгенович Кособрюхов
Народився11 квітня 1932(1932-04-11)
станція Лазо, Приморський край, СРСР
Помер7 серпня 1980(1980-08-07) (48 років)
Республіка Дагестан, СРСР
·автомобільна аварія
ПохованняКочубеївське кладовище
ГромадянствоСРСР
Національністьросіянин
Діяльністьжурналіст, письменник
Alma materЛенінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна
Мова творівросійська
Роки активності1959—1980
Напрямокхудожня література, публіцистика
Жанрнауково-популярний, пригодницький, науково-фантастичний
Magnum opusНайвищої категорії складності
ПартіяКПРС
У шлюбі зЯрова Зоя Олексіївна
Ярова Світлана Леонідівна
Дітисин Микита
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яровий.

Ярови́й Ю́рій Євге́нович, уроджений Кособрю́хов Ю́рій Євге́нович (рос. Юрий Евгеньевич Яровой; 11 квітня 1932, станція Лазо, Приморський край, СРСР — 7 серпня 1980, Республіка Дагестан, СРСР) — російський журналіст і письменник, автор науково-популярних, пригодницьких і фантастичних творів. Найвідоміший з його романів — «Найвищої категорії складності» — написаний за мотивами загибелі туристичної групи Дятлова[1][2].

Життєпис

Народився 11 квітня 1932 року в родині залізничника на станції Лазо, приналежної до Далекосхідної залізниці. Мав молодшого брата Олега 1936 року народження. 1930-ті роки сім'я Юрія провела в казахстанському місті Актюбінську. Ще навчаючись у старших класах школи, Юрій Кособрюхов закінчив вечірнє відділення курсів молодших геологів і під час літніх канікул підробляв колектором Мугоджарської геологічної експедиції золотодобування[1]. У 1949—1956 роках навчався на енергомашинобудівному факультеті в Ленінградському політехнічному інституті імені М. І. Калініна. По закінченні інституту отримав фах інженера-механіка за спеціальністю «Двигуни внутрішнього згоряння». 1955 року одружився зі студенткою Московського авіаційного інституту Зоєю Олексієвною Яровою і змінив своє прізвище на жінчине.

По завершенні навчання працював на заводах Свердловська. Потім зайнявся громадською роботою, ставши секретарем заводського комітету ВЛКСМ. З цієї посади він перейшов у журналістику, якій присвятив решту свого життя. На журналістському шляху Юрій Яровий поміняв декілька посад: спочатку працював завідувачем відділу газети «На смену!», згодом — відповідальним секретарем газети «Молодёжь Алтая», спеціальним кореспондентом Свердловського комітету по телебаченню і радіомовленню, завідувачем відділу журналу «Уральский следопыт»[1]. 1959 року вступив до лав Комуністичної партії. В цьому ж році Юрій Яровий взяв участь в пошуково-рятувальній операції в Свердловській області, метою якої був розшук туристичної групи Дятлова. До команди рятувальників Ярового включили не тільки як журналіста, який мав вести репортаж з місця подій, але й тому, що він захоплювався спортивним туризмом, мав досвід гірських і водних походів горами Алтаю та Уралу. Негативний результат операції (вся група Дятлова загинула, а йому довелося виступити в ролі понятого[2]) своєрідним чином вплинув на життя Юрія Ярового. За мотивами уральської трагедії він написав роман, який став дуже популярним. Після цього успіху Яровий занурився у письменницьку діяльність. Він став членом Спілки письменників СРСР, а з 1979 року обіймав посаду голови правління її Свердловського обласного відділення.

Юрій Яровий був різнобічно обдарованою людиною. Крім любові до журналістики, літератури, природи і мандрів, він зберіг гостру цікавість до техніки і наукових новинок, хоча і не працював за обраним фахом. Різноманітні досягнення радянських вчених стали улюбленою темою його репортажів. У зрілому віці цей інтерес переріс у захоплення науковою фантастикою і суміжними темами, такими як біоенергетика, парапсихологія. Ще однією давньою пристрастю Юрія була геологія. З молодих років він полюбляв працювати з виробним камінням у майстерні свого друга, каменеріза Віктора Саргіна. Там Юрій Яровий власноруч різав і шлифував каміння, виділяв яшму тощо. Сучасники відзначали його надзвичайну працьовитість. Нерідко Юрій Євгенович приходив до редакції журналу «Уральский следопыт» з перев'язаною рукою, оскільки після цілонічного друкування на машинці в нього набрякали пальці. Часто він не розлучався з рукописом навіть у численних поїздках країною[2].

7 серпня 1980 року Юрій Яровий разом із другою дружиною Світланою Леонідівною Яровою, викладачем кафедри журналістики Уральського університету, та сином Микитою потрапили в автомобільну катастрофу в Дагестані. В цій аварії Микита отримав важку черепно-мозкову травму, а Юрій і Світлана загинули на місці. Їх поховали на кладовищі дагестанської станції Кочубей. На могилі подружжя друзі сім'ї встановили пам'ятник, який виготовили і привезли з Уралу. В машині Ярових знайшли рукопис, який соратники Юрія — С. Мешавкін та Л. Румянцев — доопрацювали і видали вже після смерті автора[2].

Творчість

Юрій Яровий був письменником широко тематичного діапазону, який відбивав його особисту різнобічність. Свою першу художню повість «Униз по Волзі-річці» він написав в 1959 році й опублікував в газеті «На смену!», в якій тоді працював. У 1966 році вийшов окремою книгою його роман «Найвищої категорії складності»[1]. Цей твір журналіст написав за мотивами трагічної загибелі тургрупи Дятлова, яка збурила громадськість і тривалий час привертала увагу різноманітних дослідників та конспірологів. Отже, роман став черговою спробою пояснити причини масової загибелі людей за нез'ясованих обставин. В ньому письменник вивів загибель своїх героїв-туристів через природну стихію і при цьому вигадав щасливий кінець — керівник невдалої експедиції все ж таки врятувався. Чи то оптимістичний перебіг подій, чи то вдале «тлумачення» їх причини, яке збігалося з офіційною лінією державного керівництва, зробили роман «Найвищої категорії складності» популярним. Цей успіх спонукав Юрія Ярового заглибитися в літературну діяльність. 1970 року вийшло друге видання роману в місті Перм.

1974 року письменник видає «Репортаж з УНЦ», в цьому оповіданні йому вдалося яскраво висвітлити досягнення уральських науковців в різних галузях науки. Ще одним дослідженням історії промисловості стала книга «Тагильский метал» (1979) про історію металургійного виробництва на Уралі від давнини до середини XX століття[2].

Іншою вдалою письменницькою спробою виявився детективно-пригодницький жанр. Хоча Юрій Яровий власне детективистом не був, однак його гостросюжетна повість «Особливий випадок» при аварійну ситуацію на борту літака і героїчну спробу екіпажу врятувати пасажирів витримала декілька перевидань. Спочатку її надрукували в журналі «Уральский следопыт», потім у збірці «Тропы Уральського следопыта», а згодом в популярному на той час альманасі «Подвиг». Сумарний наклад цього твору (650 тисяч)[2] був дуже значним навіть за мірками Радянського Союзу, де книги видавали масово. Темі судового розслідування присвячена і його книга «Без гніву і пристрасті» (1978), в якій письменник передбачив появу кооперативів і приватного підприємництва, не зважаючи на те, що вона була написана у період застою і жорсткого контролю адміністративної системи[2].

1973 року побачила світ книга «Запах снігу», в якій письменник розповів про пошуки вчених, які досліджують вплив на людину магнітного поля. Цей твір ознаменував перехід у його творчості від реалізму до наукової фантастики[2]. У 1978 році в щорічнику «Фантастика» надрукували оповідання «Кришталевий дім» — це був перший фантастичний твір Юрія Ярового в класичному розумінні цього слова[1]. Якось працюючи над науковим нарисом для журналу «Уральский следопыт», Юрій Яровий дізнався про розробку красноярських вчених — «штучну планету», що являла собою замкнену самовідновлювальну біосистему. Цей винахід надихнув письменника на написання «Четвертого виміру» — фантастичного твору, в якому він описав голографію, біоенергетику і, навіть, парапсихологію. Разом із повістю «Зелена кров» «Четвертий вимір» склав популярну збірку «Пристрастю твоєю», яка побачила світ вже після смерті автора у 1982 році. Ще одним посмертним виданням стала книга-альбом «Кольорові очі землі» про уральські самоцвіти[2].

Загалом тільки художній доробок письменника налічує кількадесят оповідань, повістей, романів і документальних нарисів. З його науково-популярних і пригодницьких художніх творів найбільш відомі «Без гніву і пристрасті», «Варькина яма», «Вертольотчики», «Дім на Собачих Ребрах», «Дорожня пригода», «Найвищої категорії складності», «Меж крутих бережків», «Оленячий камінь», «Особливий випадок», «Серце Панкратова». Серед творів науково-фантастичного жанру найбільш популярні «Запах снігу», «Кришталевий дім», «Зелена кров», «Подарувати вам місто?», «Пристрастю твоєю». Два оповідання Юрія Ярового — оповідання «Катаракта» і «Кришталевий дім» — ще за його життя переклали українською мовою[3][4].

У 1986 році за повістю «Особливий випадок» на Одеській кіностудії був написаний сценарій і знятий фільм «Розмах крил». Також Юрій Яровий разом зі Станіславом Мешавкіним і Віталієм Бугровим був одним із натхненників Всеросійського фестивалю фантастики «Аеліта», зокрема, приз цієї літературної премії виконаний саме за ескізом Ярового[2].

Бібліографія

Художні твори

  • Яровой Ю. Е. Вниз по Волге-реке // На смену! — 1959;
  • Яровой Ю. Е. Дом на Собачьих Рёбрах // Зовут дороги дальние: Рассказы уральских туристов. — Свердловск, 1961. — С. 79—84.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Меж крутых бережков // Зовут дороги дальние: Рассказы уральских туристов. — Свердловск, 1961. — С. 299—347.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Запах снега: Рассказ // Зимой по Уралу: Рассказы и очерки туристов. — Свердловск, 1965. — С. 134—150.(рос.) — повість;
  • Яровой Ю. Е. Вертолётчики // Урал. — 1965. — № 10. — С. 83—85.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Олений камень // Зимой по Уралу: Рассказы и очерки туристов. — Свердловск, 1965. — С. 151—168.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Сердце Панкратова // Урал. — 1965. — № 7. — С. 101—112.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Высшей категории трудности. — Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1966. — 172 с.(рос.) — роман (іноді визначають як повість) про трагічний похід туристів горами Уралу;
  • Яровой Ю. Е. Варькина яма // Уральский следопыт. — 1967. — № 3. — С. 16—28.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Особый случай // Уральский следопыт. — 1974. — № 3. — С. 17—36; № 4. — С. 30—46.(рос.) — повість;
  • Яровой Ю. Е. Репортажи из УНЦ. — Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1974. — 251 с.(рос.) — оповідання про уральських науковців;
  • Яровий Ю. Є. Катаракта // Знання та праця, 1976, № 4 — С. 23—26. — оповідання в українському перекладі;
  • Яровой Ю. Е. Без гнева и пристрастия // Урал. — 1976. — № 1. — С. 149—186; № 2. — С. 150—186.(рос.);
  • Яровой Ю. Е. Дорожное происшествие // Урал. — 1977. — № 7. — С. 161—182; № 8. — С. 164—188; № 9. — С. 170—186.(рос.) — повість;
  • Яровий Ю. Є. Кришталевий дім // Знання та праця, 1978, № 11 — С. 22—26. — український переклад;
  • Яровой Ю. Е. Подарить вам город? // Фантастика. — М.: Молодая гвардия, 1979. — С. 222—241.(рос.) — оповідання;
  • Яровой Ю. Е. Зелёная кровь // Поиск. — Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1980. — С. 114—267.(рос.) — повість;
  • Яровой Ю. Е. Страстью твоей // Урал. — 1980. — № 9. — С. 8—63. — № 10. — С. 59—90.(рос.) — повість.

Публіцистичні твори

  • Незевай и прочие // Уральский следопыт, 1967, № 6 — С. 54—55.(рос.);
  • Алюминий вместо… угля // Уральский следопыт, 1967, № 10 — С. 60—61.(рос.) — про Ключевський завод ферросплавів;
  • Бог Огда и КС // Уральский следопыт, 1968, № 9 — С. 50—52.(рос.) — рецензія на книгу Ю. Кандиби «В країні вогняного бога Огди» (1967);
  • Предприимчивость // Урал, 1969, № 3 — С. 75—86.(рос.);
  • Офорты Виталия Воловича // Уральский следопыт, 1969, № 4 — С. 32—33.(рос.);
  • Парадокс волны: Очерк // Урал, 1969, № 11 — С. 134—136.(рос.);
  • Биологическое энергополе: Фантастика или действительность? // Урал, 1970, № 5, С. 138—140.(рос.);
  • Золотая рыбка, или повесть о нечаянных странствиях // Уральский следопыт, 1970, № 6 — С. 18—28.(рос.);
  • Самое простое, самое загадочное // Урал, 1970, № 7 — С. 164—167.(рос.);
  • …Вода и камень, лед и пламень не столь различны меж собой…; Взрыв в мыльном пузыре // Урал, 1970, № 9 — С. 103—105.(рос.);
  • Шестое чувство?… Есть! // Урал, 1970, № 12 — С. 119—121.(рос.);
  • Пожиратели электронов // Урал, 1971, № 1 — С. 175—178.(рос.);
  • Увидеть невидимое // Урал, 1971, № 3 — С. 83—85.(рос.);
  • Загадки «фундамента цивилизации» // Урал, 1971, № 4 — С. 104—107.(рос.);
  • Бессмертие // Урал, 1971, № 5 — С. 100—102.(рос.) — стаття про проблеми довголіття;
  • Хроника «Т» // Уральский следопыт, 1971, № 5 — С. 2—4.(рос.);
  • Четвертое состояние // Урал, 1971, № 6 — С. 112—114.(рос.) — про використання плазми в господарстві;
  • Вакуум…— монолит? // Урал, 1971, № 9 — С. 145—151.(рос.);
  • Турмалиновое солнце // Урал, 1971, № 10 — С. 118—130.(рос.);
  • Дом космонавтов // Уральский следопыт, 1971, № 12 — С. 16—26.(рос.);
  • Мир на твоих ладонях // Урал, 1972, № 1 — С. 149—155.(рос.);
  • Размышления над «кривой гениальности» // Урал, 1972, № 3 — С. 134—143.(рос.);
  • Верх невероятности // Урал, 1972, № 4 — С. 98—107.(рос.);
  • Загадка зеленых животных // Урал, 1972, № 5 — С. 67—72.(рос.);
  • Виртовский рояль // Урал, 1972, № 6 — С. 124—137.(рос.);
  • Шахты без шахтеров // Урал, 1972, № 11 — С. 71—75.(рос.);
  • Кристалл воспоминаний // Уральский следопыт, 1972, № 12 — С. 76.(рос.) — рецензія на книгу В. І. Соболевського «Замечательные минералы» (1971);
  • Перемены // Урал, 1973, № 3 — С. 93—113.(рос.);
  • Упорным взглядом проникая… // Урал, 1973, № 4 — С. 107—111.(рос.);
  • «Цвет царского пурпура…» // Урал, 1973, № 5 — С. 125—128.(рос.);
  • Алмаз: Тайны прошлого, загадки будущего // Уральский следопыт, 1973, № 6 — С. 17—20.(рос.);
  • Кто? Как? О чем? Или журналисты-неандертальцы? // Урал, 1973, № 8 — С. 144—151.(рос.) — полемічна стаття;
  • Единство многогранности // Урал, 1973, № 10 — С. 99—107.(рос.) — стаття про наукове життя Свердловська;
  • В стране Каменных Идолов // Знание — сила, 1974, № 3 — С. 8—11.(рос.);
  • Второе рождение // Урал, 1974, № 3 — С. 117—131.(рос.);
  • Открытие № 122 // Сибирские огни, 1974, № 5 — С.153—164.(рос.);
  • Грани памяти // Уральский следопыт, 1974, № 6 — С. 67—70.(рос.);
  • Небо Нижнего Тагила // Урал, 1974, № 12 — С. 91—109.(рос.) — нарис про Ніжньотагільський металургійний комбінат;
  • Укрощение дыма // Добрый день, природа! — Свердловск, 1974 — С. 27—44.(рос.);
  • Первые // Уральский следопыт, 1975, № 4 — С. 38—42.(рос.) — нарис;
  • Быть ли второму Качканару? // Урал, 1975, № 11 — С. 89—105.(рос.);
  • Странный генерал Глинка // Рифей: Уральский литературно-краеведческий сборник. — Челябинск, 1976 — С. 86—99.(рос.) — стаття про декабристів на Уралі;
  • Цена приоритета // Урал, 1977, № 1 — С. 125—138.(рос.) — стаття про роботу конструкторів Уралмаша;
  • Атакует автомобиль // Урал, 1977, № 6 — С. 134—143.(рос.) — нарис;
  • Экстра-сталь // Уральский следопыт, 1977, № 10 — С. 9—12.(рос.);
  • Люди — мифы, или Три истории с тремя вопросительными знаками // Собеседник (Новосибирск), 1977, Вып.3 — С. 219—246.(рос.);
  • Хлеб наш насущный… // Каменный пояс: Литературно-художественный и общественно-политический сборник. — Челябинск, 1977 — С. 203—239.(рос.);
  • Сотворение легенды // Урал, 1978, № 8 — С. 170—171.(рос.) — про відкриття місто Благодать;
  • Грани таланта // Урал, 1979, № 7 — с.156-159.(рос.) — про книгу В. Семенової «Зваблений Уралом» (Свердловськ, 1978);
  • Яровой Ю. Е. Тагильский металл. — Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1979. — 272 с.(рос.) — нарис про Нижньотагільський металургійний комбінат;
  • Шаги гиганта // Уральский следопыт, 1980, № 6 — С. 2—7.(рос.) — стаття про Уралмаш;
  • Драгоценные обманщики // Рифей. — Челябинск, 1980 — С. 92—157.(рос.) — стаття про історію пошуку, добування і обробітку дорогоцінного каміння на Уралі;
  • Самоцветный пояс Урала // Знамя, 1982, Кн. 9 — С. 153—168.(рос.); — нарис;
  • Эта странная кора… // Фантастика. — М.: Молодая гвардия, 1982 — С. 340—345.(рос.) — стаття про природну історію Уральських гір;
  • Яровой Ю. Е. Цветные глаза Земли. — Челябинск: Юж.-Урал. кн. изд-во, 1984. — 238 с.(рос.) — книга-альбом про уральське мистецтво різьблення по каменю.

Фільмографія

1986 — гостросюжетний художній фільм «Розмах крил»[5].

Література

  • Т. Свиридов Обсуждается проза молодого писателя // Литературная Россия, 1980, 11 января — С. 15.(рос.);
  • С. Мешавкин Об авторе // Подвиг. Т. 3. — М., 1980 — С. 314—319.(рос.);
  • Слово прощания // Литературная Россия, 1980, 15 августа — С. 19.(рос.);
  • С. Мешавкин Разведка боем: Заметки о творчестве Ю. Ярового // Урал, 1981, № 8 — С. 165—170.(рос.);
  • С. Мешавкин Спираль творчества // Ю. Яровой. Страстью твоей. — Свердловск, 1982 — С. 282—287.(рос.);
  • Г. Ларионов Дорогой сильных // Уральский рабочий, 1967, 26 декабря.(рос.);
  • Б. Дижур Об Ю. Яровом // Вечерний Свердловск, 1973, 11 сентября.(рос.);
  • М. Могендович [Об Ю. Яровом] // Звезда (Пермь), 1973, 29 июня.(рос.);
  • И. Соловьева Деловые люди науки // Литературное обозрение, 1974, № 10 — с.12-15.(рос.);
  • С. Карпачев, А. Мокроносов, А. Герасимов Что за «сенсацией»? // Уральский рабочий, 1975, 19 апреля.(рос.);
  • А. Малахов О чем спор? // Вечерний Свердловск, 1975, 3 марта.(рос.);
  • М. Антонов Сближение с жизнью // Вечерний Свердловск, 1979, 2 марта.(рос.);
  • Л. Быков Детектив — возможности и заботы // Урал, 1979, № 4 — С. 150—158.(рос.);
  • Г. Бабайлов Судьба тагильского металла // Уральский рабочий, 1980, 22 мая.(рос.);
  • Н. Мезенин Без всякого сомнения? // На смену!, 1980, 5 февраля.(рос.);
  • Яровой Юрий Евгеньевич // Писатели Среднего Урала. — Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1986 — С. 332—336.(рос.);
  • Яровой Юрий Евгеньевич // А. А. Шмаков, Т. А. Шмакова. Урал литературный: Краткий биобиблиографический словарь. — Челябинск: Южно-Уральское книжное издательство, 1988 — С. 317.(рос.).

Джерела

  1. ↑ а б в г д Ян Разливинський (2008—2014). Яровой Юрий Евгеньевич [Яровий Юрій Євгенович]. archivsf.narod.ru ((рос.)) . Архів оригіналу за 21 лютого 2011. Процитовано 12 травня 2020.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л С. Ф. Мешавкін (2008—2014). Яровой Юрий Евгеньевич:70 лет со дня рождения [Яровий Юрій Євгенович:70 років з дня народження]. book.uraic.ru ((рос.)) . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 12 травня 2020.
  3. ↑ Яровий Ю. Є. Катаракта // Знання та праця, 1976, № 4 — С. 23—26.
  4. ↑ Яровий Ю. Є. Кришталевий дім // Знання та праця, 1976, № 11 — С. 22—26.
  5. ↑ Яровий Юрій Євгенович на сайті IMDb (англ.)