Місце та час народження Якова Гамалії невідомі. За однією версією, походив із козацької сім'ї Василя Гамалії, який був вписаний до Реєстру Війська Запорозького 1649 року в складі Шубцевої сотні Черкаського полку[1], доводився молодшим братом черкаського полковника Михайла Гамалії[2]. За іншою версією, був сином православного шляхтича Герасима Висоцького гербу «Дрия» з Летичівського повіту[3]. На користь першої версії свідчить друге прізвище або прізвисько Я. Гамалії— Васютинський, котре, ймовірно, було дане йому по батьку Василю (Васюті).
Гетьманування Петра Дорошенка. На посаді паволоцького полковника
Основні відомості про Якова Гамалію відносяться до 1673-1674 років. Очевидно, дещо раніше цього періоду його сестру пошлюбив молодший брат гетьмана Петра ДорошенкаАндрій[5].
Імовірно, під час оборони Корсуня Андрій Дорошенко був також призначений наказним гетьманом, посаду паволоцького полковника зайняв його шурин Яків Гамалія. В Корсуні під орудою А. Дорошенка стояли полки Корсунський, Брацлавський, Кальницький, Подільський і Паволоцький[10]. Дізнавшись, що корпус Г. Дорошенка розгромлений під Лисянкою і, що Самойлович рушив на Корсунь, полковники, за винятком паволоцького Якова Гамалії, який з Андрієм Дорошенком утік до Чигирина, збунтувалися проти свого гетьмана, незадоволені його протурецько-протатарським курсом, і в Лисянці присягли на вірність лівобережному гетьману[11].
На Переяславській раді 17 (27) березня 1674 року, яка проголосила І. Самойловича гетьманом обох сторін Дніпра, старшина 10 правобережних полків, зокрема й частини Паволоцького, присягнула на вірність цареві. В списках полковників, яким на початку квітня того ж року було надіслано царську грамоту, де обіцяно «хранить их в царской милости», паволоцьким полковником пойменовано Костянтина Мигалевського, котрий, очевидно, настільки встиг прислужитися І. Самойловичу, що останній надав йому цей уряд. Дійсний паволоцький полковник Яків Гамалія залишився вірним П. Дорошенку[12].
Битва під Смілою
Під час битви під Смілою9 (19) червня з лівобережними полками під проводом Р. Дмитрашка-Райчі, козацький корпус, очолюваний А. Дорошенком та Г. Гамалією, зазнав поразки, в тому числі, через втечу татар. Брат гетьмана був поранений і разом зі своїми родичами Гамаліями («Гамалеенками»[13]— Григорієм та Яковом і, можливо, Андрієм) й П. Яненком-Хмельницьким, відступив до Жаботина. Дмитрашко-Райча вирушив з-під Сміли зі своїм військом і з гарматами під Жаботин, але поніс великі втрати та відступив до Сміли[14].
Оборона Паволочі
Після цієї виправи Я. Гамалія, імовірно, був відправлений на чолі залишків Паволоцького полку та сердюків для укріплення та утримання міста Паволочі[15]. Під це місто, яке залишилося фактично одним вірним гетьманові Дорошенку на Київщині, близько 20 (30) липня, І. Самойлович направляє Лубенський полк на чолі з генеральним осавулом, військовим суддеюПавлом Животовським[16]. Останній мав захопити місто «при Гомалеѣ обрѣтающихся, которіе примѣромъ превратного предводителя своего Дорошенка»[17]. На допомогу П. Животовському київський воєвода Ю. Трубецькой прислав 1827 стрільців, драгунів і солдатів під проводом Михайла Уварова та Луки Ізєдінова та підполковника драгунів Петра Делоргія. 6 (16) серпня московський відділ зійшовся з Животовським під Паволоччю; зразу ж покопали під містом шанці і почали обстрілювати Паволоч гранатами. З міста безперестанно чинили вилазки. 8 (18) серпня пішли на штурм, але обложені пильнували на стінах і відбили штурм, а підійти ж непомітно під мури було неможливо, бо ніч була ясна. Козаки участі в штурмі не взяли і москалям помочі не подали. Того ж дня Ю. Трубецькой, одержавши звістку про похід орди під Ставище й Білу Церкву, віддав наказ своїм загонам відступати назад до Києва, забравши гармати і всі запаси. Так скінчилася облога Паволочі[18][19].
Подальша доля Якова Гамалії залишається невідомою. Дослідник М. Крикун указує, що під час облоги турецько-татарською армією Ладижина10 (20) серпня 1674 року, О. Гоголь і паволоцький полковник Яків Гамалія писали з турецького табору «по всем местам и местечком, чтоб, оставив московского государя, поддавалися туркам»[20]. Проте, оскільки в цей час Яків Гамалія знаходився в Паволочі й відбивав облогу московсько-козацьких загонів, тут мова, ймовірно, йде про його небожа Григорія Гамалію, який тоді знаходився в турецькому війську.
Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности.— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985.— 712 c.
Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки.— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011.— 932 c.— ISBN 978-966-383-297-5.
Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII— на початку XVIII століття: статті і матеріяли.— К.: «Критика», 2006.— 762 с.— ISBN 966-7679-92-6.
Модзалевский В. Л.Малороссийский родословник.— т. 1. А-Д.— К.: Типография Т-ва Г. Л. Фронцкевича и Ко, 1908.— 520 с.
↑Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995.— ISBN 5-12-002042-9.— с. 67.
↑ абЗаруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки.— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011.— с. 98.
↑Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія.— К.: «Стилос», 2010.— ISBN 978-966-8009-99-0.— с. 275.
↑Модзалевскій В. Л. Малороссійскій родословникъ. Т. 1. А-Д.— К., 1908.— с. 238—239.
↑Кривошея В. В. Козацька старшина Правобережжя (1665 р.— кінець XVII ст.) // Ґілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич.— К., 2008.— с. 6.
↑Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини.— К.: «Стилос», 2009.— с. 77.
↑Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.].— Т. 11: 1672—1674: Прибавления 1657.— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879.— с. 256.
↑Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010.— c. 23.
↑Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. Ст., упор. Та примітки П. М. Саса, В. О. Щербака.— К.: Либідь, 1994.– ISBN 5-325-00163-9.— с. 415—416
↑Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности.— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985.— с. 488.
↑Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII— на початку XVIII століття: статті і матеріяли.— К.: «Критика», 2006.— с. 49.
↑Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Другої Польсько-Української Наукової Зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.) / за ред. Л. Зашкільняка.— Львів-Люблін, 1996.— с. 139—140.
↑Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.].— Т. 11: 1672—1674: Прибавления 1657.— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879.— с. 493.
↑Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности.— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985.— с. 500—501.
↑Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.].— Т. 11: 1672—1674: Прибавления 1657.— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879.— с. 634.
↑Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання.— К.: Темпора, 2011.— ISBN 978-617-569-051-2.— с. 511.
↑Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.].— Т. 11: 1672—1674: Прибавления 1657.— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879.— с. 530.
↑Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности.— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985.— с. 516—517.
↑Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.].— Т. 11: 1672—1674: Прибавления 1657.— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879.— с. 631—634.
↑Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII— на початку XVIII століття: статті і матеріяли.— К.: «Критика», 2006.— с. 375.
↑Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник.— т. 1. А-Д.— К.: Типография Т-ва Г. Л. Фронцкевича и Ко, 1908.— с. 240.