Штефан Лохнер (нім.Stefan Lochner; Stephan Lochner, також Майстер Штефан (нім.Meister Stefan) 1400—1410, Мерсбург — 1451, Кельн) — німецький художник, один з найвизначніших представників Кельнської школи живопису. Послідовник «м'якого стилю» в німецькому живописі. Першим у німецькому малярстві адаптував стилістичні особливості нідерландських майстрів, насамперед Яна ван Ейка та Робера Кампена.
Ідентифікація особи
Жоден твір майстра не підписаний. До XIX століття творцем «Мадонни з трояндовим кущем», а також Вівтаря трьох Королів вважали анонімного художника. Ідентифікація особи художника спирається на щоденниковий запис Альбрехта Дюрера, у якому той повідомляв, що в Кельні він заплатив два білих пфеніга, щоби для нього відкрили стулки вівтаря, створеного «Майстром Штефаном». Після того, як науковці звернули увагу на це місце в щоденнику, вирішили дослідити середньовічні кельнські джерела, надіючись натрапити на майстра на ім'я Штефан. На думку істориків, Дюрера так сильно міг зацікавити лише «Вівтар трьох Королів» у каплиці Міської ратуші неподалік від Кельнського собору і на той час уже був завершений[5]. Так з'ясували, що Майстром Штефаном міг бути відомий із джерел художник Штефан Лохнер. Цю ідентифікацію прийняла більшість фахівців, хоча в 1993 році її знову поставили під сумнів.[6]. Решту творів, які приписують Штефану Лохнеру, було визначено за їхньою стилістичною та часовою близькістю з «Вівтарем трьох Королів».
З історичних джерел відомо, що Штефан Лохнер праював у Кельні в 1442—1451 роках, але очевидно поселився в цьому місті значно раніше. Його родина походила з околиць Боденського озера. Це підтверджує лист міської ради Кельна, направлений до Мерсбурга, у якому та вимагала переслати до Кельна спадок батьків Лохнера. Саме тому Мерсбург вважають місцем народження Штефана Лохнера, хоча про точне місце перебування його батьків на час його народження нічого достеменно не відомо. У Мерсбурзі якийсь час на одному зі старовинних будинків висіла меморіальна табличка про те, що саме там народився майстер, проте жодних історичних підтверджень цього факту не існує.
Відомо, що 1447 року Штефан Лохнер був головою ради цехової організації «Шільдергаффель». Відомо також, що він купив у Кельні два будинки: будинок Роґґендорфа у провулку Ґроссе Буденґассе, а також «подвійний» будинок на площі Кватермаркт, що свідчить про чималі статки художника, а також вказує на місця його проживання і роботи.[7] Збереглося чимало документів про різні доручення, які Лохнер виконував для міської ради Кельна.
Штефан Лохнер помер 1451 року від чуми, епідемія якої лютувала того року в Кельні.
Стиль
Харектерними для Лохнера є лялькоподібні постаті з приємними рисами обличчя, вбрані у довгі легкі одежі з багатьма складками. Загалом картини Лохнера вирізняються великою барвистістю. Типовим для нього є поєднання так званого м'якого стилю, поширеного в 1400-1420 роки, з елементами нового натуралізму нідерландського живопису (Ян ван Ейк).
Водночас Лохнер розвивав традиції Кельнської школи живопису, зокрема кельнського анонімного художника, майстра Святої Вероніки.
Стилістика Лохнера нагадує також твори Майстра Гайстербахського вівтаря, проте точно не відомо, чи цей анонімний художник справді був предтечею Лохнера. Існує припущення, що Гайстербахський вівтар є ранньою роботою самого Лохнера[8].
Вівтар трьох Королів був створений Штефаном Лохнером на замовлення міської влади Кельна. Обличчя легендарних королів, які в муміфікованому вигляді зберігаються в Кельнському соборі, були відтворені з великою точністю, про що залишилися історичні свідчення.[9] Цей твір часто називають "Соборною картиною" (нім.Dombild), хоча спершу він зберігався в капеллі міської ратуші Кельна й був перенесений до Кельнського собору лише в XIX столітті.
Лохнер надзвичайно пишно прикрашав постаті святих, детально виписуючи оздобу їхнього одягу з коштовним камінням, перлинами й золотими прикрасами. Святі Марія, Урсула, Катарина й інші персонажі мають на собі корони, діадеми. Капелюхи, берети й тюрбани прикрашені фібулами. Перед собою Марія й Урсула тримають розкішні клейноди. Одяг та митри прикрашені сяючим коштовним камінням і перлинами. Натуралістичність зображень дозволяє припустити, що частина цих прикрас існувала насправді й служила художнику зразком.[10]
Вівтар чотирьох отців церкви, ліва стулка[14] Внутрішня сторона, Святі Матвій, Катерина Олександрійська, Іван Хреститель зовнішня сторона, Святий Ієронім, мученик та святий Георгій з донатором[15]
2007 року ім'я Штефана Лохнера з'явилося на шпальтах німецьких газет через доволі курйозний випадок. В Кельнський собор за адресою Domkloster 4, 50667 Köln на ім'я Штефана Лохнера прийшов рекламний лист від «Німецької пошти» з пропозицією стати їхнім новим клієнтом[22][23]. Головний канонік капітули Кельнського собору написав відповідь Німецькій пошті, повідомивши, що Штефан Лохнер не зможе стати їхнім клієнтом, оскільки він помер 556 років тому. За свідченням представників Кельнського собору це був уже не перший випадок, коли на ім'я Штефана Лохнера приходили рекламні листи: так швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung пропонувала Лохнеру безкоштовний пробний абонемент, а American Express вислав йому формуляр для «золотої» кредитної картки[24]. Як гадають, Штефан Лохнер випадково потрапив до адресної бази даних через присутнісь у Кельнському соборі його «Вівтаря трьох Королів».
↑Йдеться про так звану каплицю міської ради (нім.Ratskapelle), розташовану поряд із Кельнською ратушею, що мала також назву церква Святої Марії з Єрусалиму.
↑Michael Wolfson: Vor «Stefan Lochner»? Über den Maler des Kölner Dombildes und den Meister des Heisterbacher Altares. In: Zehnder (Hrsg.): Stefan Lochner, Meister zu Köln. 1993, S. 97–108.
↑Manfred Groten: Stefan Lochner in Kölner Quellen. In: Stefan Lochner Meister zu Köln. 4 Auflage. Hanstein Verlag, Köln, ISBN 3-9801801-1-5, S. 11.
↑Див.: Michael Wolfson: Vor „Stefan Lochner“? Über den Maler des Kölner Dombildes und den Meister des Heisterbacher Altares. In: Zehnder (Hrsg.): Stefan Lochner, Meister zu Köln. 1993, S. 97–108.
↑Roberti de Monte Chronica in 1164, MGH 6, p. 513, 48; 2. Annales Isingrimmi maiores in 1168, MGH, Scriptores, 17 p. 314, 37; 3. William of Newburgh book 2, chapter 8; 4. Gilles of Orval, Gesta episcoporum Leodiensium, in 1250, MGH 25, p. 108, 57; 5. Ottonis Frisingensis chronica, MGH, Scriptores, 20, p. 310, 51; 6. Aegidius Gelenius: De admiranda sacra et civili magnitudine Coloniae Claudiae Agripinensis Augustae Ubiorum urbis, Köln 1645, S. 233: & ferme integris corporibus, nervis, & cute arida ac impurribili conspicui sunt, ope, ut putatur, Balsami aliorumque Arabiae liquorum, quibus corpora curari olim mos fuit.
↑Johann Michael Fritz: Auf Gold gezeichnete und gemalte Goldschmiedearbeiten. In: Stefan Lochner Meister zu Köln. 4 Auflage. Hanstein-Verlag, Köln, ISBN 3-9801801-1-5, S. 133.
Frank Günther Zehnder (Hrsg.): Stefan Lochner, Meister zu Köln. Herkunft — Werke — Wirkung. Ausstellungskatalog Wallraf-Richartz-Museum Köln. Locher u. a., Köln 1993, ISBN 3-9801801-1-5.
.jpg)
.svg){kind=small}
.jpeg)
