Шпаркос східний

? Шпаркос східний
Охоронний статус
Близький до загрозливого  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Трупіалові (Icteridae) Рід: Шпаркос (Sturnella) Вид: Шпаркос східний
Біноміальна назва
Sturnella magna (Linnaeus, 1758)[2][3]
Ареал виду      Гніздування     Проживання впродовж року
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Alauda magna
Посилання
Вікісховище: Sturnella magna Віківиди: Sturnella magna EOL: 45511136 ITIS: 179034 МСОП: 22735434 NCBI: 56329 Fossilworks: 368580

Шпа́ркос східний[4] (Sturnella magna) — вид горобцеподібних птахів родини трупіалових (Icteridae). Мешкає в Америці.

Опис

Довжина птаха становить 19-28 см, розмах крил 35-40 см, вага 76-150 г. Самці є дещо більшими за самиць. Верхня частина тіла переважно коричнева, поцяткована чорними смужками. Нижня частина тіла жовта, на грудях чорний "комір", боки білі, поцятковані чорними смужками. Над очима світлі "брови", перед очима вони жовті, через очі ідуть темні смуги. Хвіст короткий, лапи довгі, дзьоб довгий, загострений. Спів складається з простих посвистів і відрізняється від мелодійного щебету західного шпаркоса.

Підвиди

Східний шпаркос

Східний шпаркос

Виділяють чотирнадцять підвидів:[5]

• S. m. magna (Linnaeus, 1758) — від південного сходу Онтаріо до Квебека і на південь до північного Техасу і північно-східної Джорджії;
• S. m. argutula Bangs, 1899 — від південно-східного Канзаса і Оклахоми до Північної Кароліни і Флориди;
• S. m. hoopesi Stone, 1897 — від південного Техасу до північної Коауїли, Нуево-Леона і північного Тамауліпаса;
• S. m. saundersi Dickerman & Phillips, AR, 1970 — південно-східна Оахака;
• S. m. alticola Nelson, 1900 — від південної Мексики до Коста-Рики;
• S. m. mexicana Sclater, PL, 1861 — від південно-східної Мексики до Белізу і Гватемали;
• S. m. griscomi Van Tyne & Trautman, 1941 — північ Юкатану;
• S. m. inexspectata Ridgway, 1888 — Гондурас і північний схід Нікарагуа;
• S. m. subulata Griscom, 1934 — тихоокеанські схили Панама;
• S. m. meridionalis Sclater, PL, 1861 — Східний хребет Колумбійських Анд і Анди на північному заході Венесуели;
• S. m. paralios Bangs, 1901 — північ Колумбії і Венесуели;
• S. m. praticola Chubb, C, 1921 — льянос в Колумбії, Венесуелі і Гвіані;
• S. m. monticola Chubb, C, 1921 — тепуї Гвіанського нагір'я;
• S. m. hippocrepis (Wagler, 1832) — Куба і острів Ісла-де-ла-Хувентуд.

Аризонський шпаркос раніше вважався конспецифічним зі східним шпаркосом, однак був визнаний окремим видом.

Поширення і екологія

Східні шпаркоси мешкають на сході Канади і США, в Мексиці, Гватемалі, Белізі, Сальвадорі[6], Гондурасі, Нікарагуа, Коста-Риці, Панамі, Колумбії, Венесуелі, Гаяні, Суринамі, Французькій Гвіані, БразиліЇ, а також на Кубі. Північні популяції взимку мігрують на південь. Східні шпаркоси живуть на луках, в преріях, саванах, льяносі та на покинутих полях, на висоті до 3500 м над рівнем моря.

Поведінка

Східні шпаркоси живляться переважно жуками, мурахами, кониками, цвіркунами та іншими комахами, а також насінням. Іноді вони живляться яйцями птахів або навіть падлом. Птахи шукають їжу на землі, в траві або в чагарниках. Сезон розмноження в США триває переважно з кінця березня по серпень. Самці часто одночасно розмножуються з кількома самицями. Гніздо чашоподібне з куполоподібним "дашком", розміщується на землі. В кладці від 2 до 6 яєць. Інкубаційний період триває 13-14 днів, насиджують лише самиці. Пташенята покидають гніздо через 10-12 днів після вилуплення.

Збереження

МСОП класифікує стан збереження цього виду як близький до загрозливого. За оцінками дослідників, популяція східних шпаркосів становить приблизно 37 мільйонів птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.

Примітки

1. BirdLife International (2016). Sturnella magna: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 09 вересня 2022
2. Catesby, Mark (1729–1732). The Natural History of Carolina, Florida and the Bahama Islands (English та French) . Т. 1. London: W. Innys and R. Manby. с. 33, Plate 33.
3. Linnaeus, Carl (1758). Systema Naturae per regna tria naturae, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1 (вид. 10th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 167.
4. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
5. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Oropendolas, orioles, blackbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 09 вересня 2022.
6. Herrera, Néstor; Rivera, Roberto; Ibarra Portillo, Ricardo & Rodríguez, Wilfredo (2006): Nuevos registros para la avifauna de El Salvador. ["New records for the avifauna of El Salvador"]. Boletín de la Sociedad Antioqueña de Ornitología 16 (2): 1–19. [Spanish with English abstract] PDF fulltext

Джерела

• Jaramillo, Alvaro; Burke, Peter (1999). New World Blackbirds. London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-4333-1.