|
Шидловський Федір Володимирович
Федір Володимирович Шидловський (Шилов) (?-1677 — 1719 рік) — російський та український козацький військовий та державний діяч. Стольник у 1692 р. Полковник Ізюмського слобідського козацького полку (1693—1711), та Харківського слобідського козацького полку (1706—1709). Був першим бригадиром Слобідських козацьких полків (1707—1711) (головним військовим керманичем Слобідських полків). З 1707 року бригадир московської армії, з 1709 генерал-майор. В 1711 році був засуджений, в нього відібрано усі чини та маєтки. ПоходженняСин Володимира Васильовича Шилова, який згадується у 1638 році як сотник московських стрільців. Приблизно з 1705 року Федір Володимирович Шилов почав називати себе Шидловським, його прикладу наслідували численні родичі, що переходили на службу до Слобідської України по мірі укріплення службового становища Федора Володимировича. Найімовірнішою причиною такої зміни прізвища, на думку самих нащадків Шидловських, була тодішня мода на "полонізацію" прізвищ, що додавало певної "аристократизації".[1] Рід Шидловських (Шилових) позначені як шляхетський рід Річі Посполитої які в XVI сторіччі виїхали до Московської держави. В Польщі був відомий шляхетський рід Шидловських (Szydłowscy). Біографія Федір Володимирович Шидловський з'являється в Слобожанщині наприкінці XVII сторіччя. Одружився з Уляною Григорівною, донькою першого харківського полковника Григорія Єрофійовича Донця-Захаржевського, та перейшов до тестя на службу наказним полковником до Харківського слобідського полку. Завдяки вдалому шлюбу з місцевим старшинським родом Донців-Захаржевських у 1694 році зайняв місце полковника Ізюмського козацького полку після смерті свого тестя Григорія Єрофійовича Донця-Захаржевського, в зв'язку з тим, що діти Григорія Єрофійовича були ще малі (Харківський полковником став Федір Григорович Донець-Захаржевський). За Федора Володимировича перед Московською владою, як за родича померлого полковника, просила вся харківсько-ізюмська старшина і в 1696 році отримав жалувану грамоту з підтвердженням його призначення. Покровителем Федора Володимировича у царському уряді був граф Федір Матвійович Апраксін. У 1695 році брав участь у осаді та захопленні Кизикермену московсько-гетьманськими військами Бориса Шереметьєва та Івана Мазепи під час успішного Азовського походу, за що отримав грамоту від Петра І. У 1697 році брав участь у відбитті татарського нападу на містечко Тор, під час якого татари намагалися зруйнувати солеварні. Захопив у полон татарського агу та ще двох татар, за що отримав грамоту від Петра І. У тому ж році під Савинцями розбив орду султана Кишки-Шабан-Гирея. У 1702 році отримав відзнаку за знатну перемогу над генералом Шліппенбахом, можливо, йдеться про Ерестферську битву у 1701 році або ж про битву при Гуммельсгофі на річці Ембах у 1702 році під час Північної війни. У 1706 році, у чині ізюмського полковника, був призначений бригадиром, і 17 листопада того ж року, на прохання харківської полкової старшини, його також призначили харківським полковником. Приймав активну участь у придушенні Булавінського повстання в 1707—1709 роках. Після смерті Булавіна у 1708 році, за наказом князя Долгорукова, провів екзекуцію бунтівних донських станиць. У 1709 році під час Полтавської битви командував Харківським та Ізюмським полками. Після перемоги над шведським військом, 9 червня 1709 року, на знак видатного внеску Ф. Шидловського цар Петро І іменним указом призначив його генерал-майором над усіма Слобідськими полками. Такої посади до цього не існувало. У квітні 1711 року командував осадою та штурмом Новосергіївської фортеці, утримуваною прихильниками Пилипа Орлика, відзначився жорстокими та ефективними діями. Саме за часів його керування, на Слобідській Україні зникли московські воєводи. Федір Володимирович Шидловський був один з найзаможніших магнатів Слобожанщини, котрому належали великі земельні володіння. Перлиною його володінь була слобода Старий Мерчик, їм же й осаджена. В 1711 році, Федора Володимировича було звинувачено в розкраданні, та перевищенні службових обов'язків при Польському поході. Це зв'язують з цим що Слобідський бригадир нажив собі ворога, фаворита царя Петра Меншикова. Вироком була страта, але на прохання слобідських козаків, страту відмінили, залишивши конфіскування всього майна. Також Федір Володимирович був позбавлений усіх чинів та звань. Маєтки Федора Володимировича Шидловського на час конфіскації його майна у 1711 році:[3]
Кінець свого життя провів мешкаючи у родичів. Жив в Москві, та в Харкові. Родинні зв'язкиДружина - Уляна Григорівна, донька харківського полковника Григорія Єрофійовича Донця-Захаржевського. Дітей не мав. На Слобожанщині укорінюються його племінники Лаврентій та Григорій Івановичі. Шидловський Лаврентій Іванович становиться засновником слобідської козацької старшинської родини Шидловських. РелігіяВ Покровському монастирі міста Харкова зберігався Устав з молебнем о виправленні гріхів. Московського друку 1682 року. Цей устав мав підпис "В святу Зміївську Миколаївську обитель надав стольник та полковник Харківський Федір Володимирович Шилов для пам'яті свого батька ченця-схимника Василя та матері Марії.[4] Див. такожПримітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
