Шехзаде народився у 1515 році в Манісі. Його матір'ю була Махідевран-султан — наложниця Сулеймана, який сам тоді був ще шахзаде і санджак беємМаніси. Після смерті батька, султана Селіма I, в 1520 році Сулейман з родиною повернувся до Стамбулу і зійшов на престол.
У 1533 році, коли Мустафі виповнилося 18 — Сулейман призначив його губернатором (санджак беєм) Маніси. Разом з ним до провінції поїхала і Махідевран — згідно османської традиції, всі спадкоємці повинні були працювати намісниками провінцій, а матері — їх супроводжували.
У 1541 році Сулейман віддалив від себе Мустафу, передавши владу в Манісі шехзаде Мехмеду — сину Хюррем Султан-Роксолани, а Мустафу — призначив санджак беєм Амасьї. За османською традицією, шехзаде-спадкоємець повинен був жити в найближчій до столиці провінції (сам Сулейман теж керував Манісою), а оскільки Амасья була далі від Стамбулу, ніж Маніса, то, відповідно, і шанси Мехмеда були вищі, ніж у Мустафи. У 1544 році, після раптової смерті Мехмеда, Сулейман призначив в Манісу іншого шехзаде — теж сина Роксолани — Селіма. Іншого сина Роксолани, шехзаде Баязида, султан спочатку відправив до Коньї, а потім — в Кютах'ю, які також були ближчі до Стамбулу, ніж Амасья[1].
У 1547 році Сулейман проводив зустрічі зі своїми синами — Селімом, Баязидом і Мустафою, в ході яких обговорював з ними політичну ситуацію в імперії[1].
Під час османсько-перської війни армія Сулеймана зупинилася в Ереглі. За однією з версій, великий візирРустем-паша запропонував Мустафі вступити до армії свого батька і в той же час попередив Сулеймана про те, що Мустафа йде до нього для того, щоб убити[2].
Деякі дослідники припускають, що до страти Мустафи причетна і Хюррем Султан (Роксолана)[3]. Нібито Роксолані спільно зі своїм зятемРустем-пашою вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі 6 жовтня 1553 року[4].
«Сулейман, відділений стіною шатра від міста, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих»[7], дорікаючи їм за повільність гнівними жестами»[5].
Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса[4].
А от турецький історик Тальха Угурлуель стверджує, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу[8].
Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники[9]. У одному з інтерв'ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби:
«Кануні повинен був вирушити в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його»[9].
Щодо інтриг Хюррем Армаган відзначив:
«Є запис в книзі, написаній одним італійським шпигуном, коли Кануні говорить Джихангіру: «Дивися, Джихангір, якщо Мустафа зійде на престол, то він уб'є всіх вас, я цього боюся». Тобто, не було такого, що Мустафа був у всьому чистий, а проти нього стояла Хюррем зі своєю командою. Ні, це була боротьба за престол. Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, швидше за все, Хюррем. У зв'язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент... Махідевран Султан в Амасьї плела не менше інтриг, ніж Хюррем Султан, щоб посадити на трон свого сина. Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно. Тобто, ніхто не має права говорити: «Чому Хюррем Султан зробила це?» Хюррем Султан справедливо хоче, щоб на престол зійшов Баязид (старший син Хюррем, шехзаде Мехмед, помер ще у 1542[10] — ред.), інакше, якщо на трон сяде син Махідевран, то вона не буде упевнена в безпеці свого сина. Для цього вона починає грати проти Махідевран. Причиною того, що інтриги Хюррем були більш видимими і ефектними, є знаходження Хюррем в столиці, а Махідевран — в Амасьї»[9].
Після страти Мустафи, яничари вимагали покарати великого візираРустема-пашу, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде[11]. Роксолана просила султана помилувати їхнього зятя заради дочки[12], що той і зробив.
Мустафа похований в комплексі Мурадіє в Бурсі, де для нього за наказом султана Селіма II був побудований мавзолей. Там же похована його мати Махідевран Султан. Також відомо, що Махідевран Султан написала листа Султану Сулейману про те, що її син виступає проти свого батька. Але ці дані ще не були підтверджені.
Тіло Мустафи перед шатром батька (шехзаде зображено з бородою) мініатюра XVI століття
Образ у мистецтві
Життя та смерть шехзаде Мустафи привернули увагу митців, зокрема, письменників та живописців, які присвятили йому кілька творів.
трагедія французького письменника Габріеля Бунена«Султана» (фр.«La Soltane», 1561),
ілюстрована праця французького письменника Жана-Жака Буассаралатиною«Життя і портрети турецьких султанів, перських князів та інших славних героїв і героїнь, від Османа до Мухаммеда II» (1596),
п'єса французького письменника Жана Мере«Великий і останній Сулейман, або смерть Мустафи» (1637),
п'єса французького письменника Франсуа Белена«Мустафа та Зеангір» (Зеангір — так у французькій транскрипції звучить ім'я молодшого з синів Роксолани — Джихангіра, 1705),
драма німецького письменника Християна Вейса (або Вейсса) «Мустафа та Зеангір» (1761)[13],
трагедія французького письменника Ніколя Шамфора«Мустафа та Зеангір» (1776),
↑Beosch M.Murder of Prince Mustafa [Архівовано 23 липня 2016 у Wayback Machine.] (The Height of the Ottoman Power). // The Cambridge Modern History: В 14 т. /Ed. by Adolphus W. Ward. — Cambridge: University Press, 1902—1912. — Т. 3. The Wars of Religion. — 1904. — С. 121—122.
↑Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12-17. — С. 17.
↑ абвГаленко О. І.Роксолана [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272—274. — С. 273.
↑«Німими» або «без'язикими» називали пажів, які стояли на варті коло дверей султанового кабінету або покоїв, коли султан приймав відвідувачів. Між собою спілкувалися і від султана отримували накази не словами, а жестами, звідси і назва. Див.:Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520–1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів:Олір, 1996. — С. 209.
↑Clot André. Soliman le Magnifique. — Paris: Fayard, 1983. — P. 209. — ISBN 2-213-01260-1
Джерела
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шехзаде Мустафа
Галенко О. І.Роксолана [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272—274. — С. 272—274.
Гарем султана. Турецкий взгляд [Архівовано 1 вересня 2013 у WebCite] // Розшифровка нарисів, що вийшли в ефір радіо «Голос Туреччини» протягом січня-лютого 2007 року (02/01/2007; 16/01/2007; 23/01/2007; 30/01/2007; 27/02/2007) — на сайті про країни і народи світу: portalostranah.ru(рос.)
Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12-17. — С. 17.
Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520—1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів: Олір, 1996. — С. 209.
Suleyman and His Sons // Fisher A. Soliman le magnifique et son temps. — Paris, 1992. — С. 117—124.
