|
Шейніс Віктор Леонідович
Віктор Леонідович Шейніс (рос. Виктор Леонидович Шейнис, 16 лютого 1931, Київ, Українська РСР, СРСР — 25 червня 2023) — радянський і російський політичний діяч, економіст, політолог, член Політичного комітету партії «Яблуко». ОсвітаНародився у єврейській родині у Києві. Закінчив історичний факультет Ленінградського державного університету. З 1966 року — кандидат економічних наук (економічний факультет Ленінградського державного університету, тема дисертації: «Португальський колоніалізм в Африці. Економічні проблеми останньої колоніальної імперії»). З 1982 року — доктор економічних наук (Інститут світової економіки та міжнародних відносин АН СРСР), тема дисертації: «Економічне зростання, соціальні процеси та диференціація країн, що розвиваються, проблеми та протиріччя»). Професор[2][3]. Наукова діяльністьУ 1954—1957 роках працював учителем історії в ленінградській школі N 107. У 1957—1958 роках — аспірант Інституту сходознавства АН СРСР. 1957 року Шейніс за участю інших авторів написав статтю «Правда про Угорщину», яка критикувала радянське вторгнення до Угорщини. 1958 року за цей вчинок був виключений з комсомолу та аспірантури. У 1958—1964 роках був робітником Кіровського заводу в Ленінграді[3]. У 1964—1975 роках — аспірант, потім асистент, доцент кафедри економіки сучасного капіталізму Ленінградського університету. Викладав економіку розвинених країн. 1966 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Португальський колоніалізм в Африці. Економічні проблеми та тенденції розвитку в післявоєнний період». Був змушений залишити викладацьку роботу в університеті через політичну «неблагонадійність». У 1975—1977 роках — старший науковий співробітник Інституту соціально-економічних проблем АН СРСР (м. Ленінград). З 1977 року — старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник, головний науковий співробітник ІСЕМВ АН СРСР (до обрання депутатом Державної думи). У 1981 році захистив докторську дисертацію на тему «Економічне зростання, соціальні процеси та диференціація країн, що розвиваються». З 2000 року — знову головний науковий співробітник ІСЕМВ РАН. Професійні інтереси: спочатку — економічні та соціальні процеси в країнах, що розвиваються, потім — російський перехід від тоталітаризму до демократії: політичні та правові аспекти (конституційний процес, виборче законодавство і виборча практика, парламент і парламентаризм, партійно-політична система, зовнішньополітичне забезпечення). Політична діяльністьЗ 1988 року — учасник клубу «Московська трибуна» У 1990 році був обраний народним депутатом РРФСР у Севастопольському виборчому окрузі № 47 Москви після того, як його суперник Ігор Суріков зняв свою кандидатуру під тиском виборчої комісії. У 1991 році був активним противником ГКЧП. У 1991—1993 роках — член Ради Республіки Верховної Ради Росії, заступник відповідального секретаря Конституційної комісії Верховної Ради. На З'їзді народних депутатів Росії був одним із організаторів фракції «Злагода заради прогресу»[4], яка загалом підтримувала політику Бориса Єльцина, проте виступала проти неконституційного розпуску парламенту[5]. 12 грудня 1991 року, будучи членом Верховної Ради РРФСР, проголосував за ратифікацію біловежської угоди про припинення існування СРСР[6][7]. У 1993—1994 роках — заступник голови Комісії законодавчих припущень при Президентові Російської Федерації. Один із авторів Конституції РФ[8][9]. У грудні 1993 року обраний депутатом Державної думи за федеральним списком виборчого об'єднання «Блок Явлінський-Болдирєв-Лукін», одним із засновників якого був. Увійшов до складу фракції «Яблуко», член Комітету із законодавства та судово-правової реформи. У грудні 1995 року обраний депутатом Державної думи за федеральним списком виборчого об'єднання «Яблуко». Увійшов до фракції «Яблуко», член Комітету Державної Думи з законодавства та судово-правової реформи. У роки радянської влади був членом КПРС[10]. Надалі був членом Російської демократичної партії «Яблуко». Теоретик та практик російського парламентаризму.  23 травня 2010 року брав участь як спостерігач на парламентських виборах у невизнаній Нагірно-Карабаській Республіці, після чого був включений Міністерством закордонних справ Азербайджану до списку персон нон грата[11] за порушення «Закону про державний кордон» Азербайджанської Республіки, оскільки Баку вважає контрольовані НКР території окупованими[12]. Сам Шейніс прокоментував цей факт так: «Це я переживу»[13]. Помер 25 червня 2023 року на 93-му році життя після тривалої хвороби[14][15]. Наукові праціКниги:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
