Шевченко Йосип Варфоломійович

Шевченко Йосип Варфоломійович
Народився	28 квітня 1854(1854-04-28)
Помер	не пізніше 1900
Діяльність	перекладач, поет
Учасник	Російсько-турецька війна 1877–78
Батько	Шевченко Варфоломій Григорович
Родичі	Шевченко Тарас Григорович, Шевченко Йосип Григорович, Шевченко Микита Григорович (троюрідні дядьки), Бойко Ярина Григорівна, Красицька Катерина Григорівна (троюрідні тітки)
Брати, сестри	Шевченко Андрій Варфоломійович

|брати, сестри=

Шевченко Йосип Варфоломійович (псевдонім — І. Гриненко; 16 (28) квітня 1854(18540428) — до 1891)[1] — український поет і перекладач, син Варфоломія Григоровича Шевченка, троюрідний племінник Тараса Григоровича Шевченка.

Життєпис

Влітку 1859 року познайомився зі своїм троюрідним дядьком Тарасом Шевченком. Був на похороні Тараса на Чернечій горі.

У 1872 році вступив до Єлисаветрадського юнкерського училища за підтримки Миколи Новицького — друга Тараса Григоровича Шевченка — офіцера й викладача училища.

Під час навчання в училищі (1872—1874) входив до літературного гуртка братів Тобілевичів. В 1875 році узяв участь у постановці «Вечорниць» Петра Ніщинського на сцені Єлисаветградського громадського зібрання разом із автором «Вечорниць» та майбутніми корифеями українського театру Марко Кропивницьким, Іваном Карпенко-Карим, Миколою Садовським, Марією Садовською-Барілотті.

Автор збірки поезій та перекладів «Дещо із перекладів і самостійних творів» (1875, Єлисаветград), опублікованої під псевдонімом І. Гриненко. До збірки, зокрема, увійшли переспів поезії Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати», перекл. з О. Пушкіна, О. Полежаєва, О. Плещеєва, А. Фета, Р. Бернса, П.-Ж. Беранже, Г. Гейне. Учасник рос.-тур. війни 1877—78, був поранений у бою біля Шипки (Болгарія). Його фото є в музеї на Шипці. Зустрічався із Т. Шевченком влітку 1859 в Корсуні. Поет з любов'ю відгукувався про небожа у його листах до В. Шевченка 1859—60. Є припущення, що він записав «Споминки про Т. Г. Шевченка» від свого батька.

Активний учасник російсько–турецької війни 1877—1878 років. Ротмістр 15-го Литовського Уланського полку, в боях на Шипці отримав тяжке поранення.

За хоробрість, мужність та відвагу молодий офіцер був відзначений численними урядовими нагородами, в тому числі орденами «Святої Анни» 3-го та 4-го ступенів і «Георгієвським хрестом».

Після війни Йосип Варфоломійович залишився в Болгарії. Йому було доручено управляти одним із округів. Деякий час він — комендант міста Софія, а ще в іншому окрузі організував міліцію.[2]

Як свідчить його праонука Наталя Лисенко, у 1891 році, на 47 році життя, після тяжкої хвороби Йосип Шевченко помер.

Примітки

1. У «Шевченківській енциклопедії» (Шевченківська енциклопедія: В 6 т. – К.: НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 2015. – Т. 6. – С. 873) трапилася помилка – дату народження за старим стилем потрактовано як подану за новим.
2. Про це його батько, Варфоломій Шевченко, писав у листі від 27 червня 1879 року відомому вченому, історику права Олександру Федоровичу Кістяківському: «Сейчас получил письмо сина Осипа, он по сдаче округа, оставлен в распоряжении Губернатора Софии, и получил поручение устроить милицию в Дунницком округе».

Література

• Зленко Г. Поет— небіж Кобзаря. В кн.: Зленко Г. Книга пам'яті. Одеса. 1971.
• Поповський А. М. Мова фольклору та художньої літератури Південної України XIX — початку XX століття. Дніпропетровськ, 1987.

Посилання

• Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 490—504. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• СЕРЕД НАЩАДКІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА — ГЕРОЙ БОЛГАРІЇ ТА ЛЮДИНА РОКУ В США [Архівовано 10 червня 2020 у Wayback Machine.]