Шаргородський Олег Віталійович
Олег Віталійович Шаргородський (18 листопада 1969, Харків) — радянський і російський хокеїст українського походження, захисник. Учасник зимової Олімпіади 1994 року. Біографічні відомостіВихованець харківської СДЮШОР. 1987 року став бронзовим медалістом юніорської першості Європи. На фініші три команди-лідери набрали однакову кількість очок, але у шведів і чехословаків виявилася кращою різниця закинутих і пропущених шайб. Олег Шаргородський став найрезультативнішим захисником своєї команди — 7 (4+3). У складі збірної Радянського Союзу на цьому турніру також грали кияни Андрій Сидоров, Дмитро Христич, Олександр Годинюк і харків'янин Ігор Малихін[1]. У сезоні 1987/1988 дебютував у першій лізі за харківське «Динамо». У перехідному турнірі між кращими клубами другого дивізіону і ауйсайдерами вищої ліги харків'яни посіли четверте місце, котре дало перепустку до елітної групи. У вищій лізі «Динамо» (Харків) провело два сезони. Олег Шаргородський мав постійне місце в основному складі (разом з досвідченими Сергієм Алексєєвим, Андрієм Мажугіним, Олександром Печенєвим і Анатолієм Хоменком). У січні 1991 року їздив з московським «Динамо» до Північної Америки, грав у суперсерії проти клубів Національної хокейної ліги[2]. По завершенні сезону перейшов до складу московських одноклубників (разом з Валерієм Чорним). У Москві провів три сезони. За цей час став чемпіоном СНД, чемпіоном і віце-чемпіоном Міжнаціональної хокейної ліги, фіналістом Кубка європейських чемпіонів[3][4]. 4 грудня 1993 року дебютував за збірну Росії проти команди Швейцарії у міжнародному турнірі «Кубок Німеччини». Також брав участь у Шведських хокейних іграх і декількох товариських матчах. Єдину шайбу за збірну забив шведу Мікаелю Сундлеву[5][6] У лютому 1994 року став учасником зимових Олімпійських ігор у Ліллегаммері (4 місце). Його постійним партнером на турнірі був Сергій Тертишний з челябінського «Трактора»[7][8][9]. Після Олімпіади поїхав до Північної Америки, виступав за клуби з Інтернаціональної хокейної ліги «Г'юстон Аерос», «Детройт Вайперс» і «Фінікс Роудраннерз». Восени 1996 року повернувся до Європи; грав за московський ЦСКА, ГПК (Гямеенлінна, Фінляндія) і зробив другий вояж до ІХЛ («Форт-Вейн Кометс»). З 1999 року в Росії, протягом двох років грав за національну збірну в міжнародних турнірах і товариських іграх[10][11]. На клубному рівні захищав кольори «Металурга» (Новокузнецьк), «Авангарда» (Омськ), «Ак Барса» (Казань) і «Крила Рад» (Москва). Досягнення
Статистика
Примітки
Посилання
|