|
Шарварко Борис Георгійович
Бори́с Гео́ргійович Шарва́рко (17 травня 1929, Новоград-Волинський — 31 травня 2002, Київ) — український режисер фестивалів, концертних програм, театралізованих вистав. Народний артист УРСР (1984). Професор. Біографічні даніНародився 17 травня 1929 року місті Новоград-Волинському (тепер Житомирської області). 1966 року закінчив факультет режисури Московського державного інституту культури. Працював директором Новоград-Волинського Будинку культури, директором і художнім керівником Житомирського музично-драматичного театру, очолював Київський театр оперети, був заступником директора Київського театру імені Івана Франка. Від 1977 року — головний режисер фестивалів і культурних програм Укрконцерту (у 1976—1982 роках — одночасно головний режисер Театру пісні). Від 1992 року — генеральний директор і художній керівник Всеукраїнського державного центру фестивалів і концертних програм.  Помер 31 травня 2002 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а). ТворчістьСеред постановок — фестивальні концерти «Кримські зорі», «Київська весна», «Золота осінь». За п'ятдесят років творчої діяльності Борис Георгійович поставив майже тисячу концертів. Серед найграндіозніших — святкування п'ятисотріччя козацтва на Хортиці (тоді спеціально для цього «збудували» Запорозьку Січ), ювілейні шевченківські урочистості на стадіоні в Черкасах. Тоді зведений хор заспівав «Реве та стогне Дніпр широкий», над полем піднявся великий портрет Кобзаря, а в траві спалахнули тисячі вогників-свічечок. З легкої руки Шарварка вперше замайорів жовто-блакитний прапор на сцені оперного театру і прозвучав гімн «Ще не вмерла Україна» в обробці Євгена Станковича. Це було наприкінці вісімдесятих на Конгресі українців, ще за тоталітарного режиму. Відразу, без паузи, пролунало багатоголосся «Многая літа», і зал вибухнув оваціями. Грандіозні концерти у Дні української культури на «Слов'янському базарі» у Вітебську десять років незмінно ставив знаменитий Шарварко.[1] КритикаЗ ім'ям Бориса Шарварка, який був режисером усіх головних офіційних концертів та масових заходів в Україні, пов'язують явище псевдофольклорної української культури кінця XX початку XXI століття, відоме під назвою «шароварщина».[2][3] Політолог Микола Томенко стверджує[4], що саме Борис Шарварко сформував в Україні та поза її межами образ малоросійської культури.
Лідія Відаш, українська співачка, перша виконавиця пісень Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків» вважає, що її кар'єру занапастив Борис Шарварко після їх особистого конфлікту під час фестивалю «Кримські зорі»:[5]
Вшанування пам'яті  17 травня 2009 року в Києві була відкрита меморіальна дошка митцю на будинку, де він прожив з 1985 року до самої смерті, за адресою Гоголівська вулиця, 37/2. 30 липня 2011 року на батьківшині митця — у місті Звягель, за рішенням місцевої влади[6] було перейменовано частину вулиці Чернишевського в бульвар Бориса Шарварка та відкрито пам'ятний знак.[7] 17 травня 2016 року в Києві на фасаді Національного палацу мистецтв «Україна», де митець працював з 1977 по 2002 рік, було встановлено меморіальну дошку.[8] 31 травня 2022 року у Києві відбулося вшанування артиста до 20-річчя пам'яті[9]. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||
