Чорношкур Василь Андрійович

Чорношкур Василь Андрійович
Народився	19 лютого 1946(1946-02-19)  (78 років) Запоріжжя, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	актор, радіоведучий
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад	Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша
Роки діяльності	з 1968 — дотепер
IMDb	nm9582817
Нагороди та премії

Чорношку́р Васи́ль Андрі́йович (нар. 19 лютого 1946[1], Запоріжжя) — український актор, народний артист України, диктор на Українському радіо.

Життєпис

Закінчив у 1968 році Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Того ж року став актором Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша, де відпрацював 42 роки свого життя й виконав понад 200 ролей. Вийшов на пенсію 2010 року[2].

Одночасно був професором Херсонського державного педагогічного університету.

Переїхав до Києва. Знімається в фільмах та серіалах.

Працює радіоведучим на українському Радіо Культура (UR-3). Відомий як дід Василь у радіопрограмі Вечірня колисанка[3]
.

Деякі театральні роботи

• король Фердинанд — «Флаг адмірала»
• Пасюкевич — «Дума про любов»
• Маляр — «Дикий Ангел»
• Кирдяга — «Тарас Бульба»
• Лещ — «Останні» (1987)
• Гнат — «Назар Стодоля» (1997)
• Кайдаш — «Кайдашева сім'я» (1998)
• Граф — «Весілля Фігаро» (1999)
• Городнічий — «Ревізор» (2003)
• Шпак — «Шельменко-денщик» (2004)
• Батько — «Страшна помста» (2009)
• Линяєв — «Вовки та вівці» (2007)
• Безбородько — «Фаворит. Князь Потьомкін Таврійський» (2008)
• Клавдій — «Гамлет» (2010)
• Ксанф — «Езоп»
• Сусід — «Дуже проста історія»
• Читець — радіовистава «Лишатись (не) можна…» (2022)[4]
  

Фільмографія

Фільми

• 2013 — «Це я» — батько

Серіали

• 2014 — «Вітер в обличчя» — водій автобуса
• 2016—2017 — «Вікно життя» — педіатр
• 2017—2018 — «Лікар Ковальчук» — Сороник
• 2018 — «Опер за викликом» — вахтер
• 2019 — «Кріпосна» — Іван
• 2019 — «Чуже життя»
• 2019 — «Садівниця» — сусід
• 2020 — «Карпатський рейнджер»
• 2020 — «Спіймати Кайдаша»
• 2020 — «Мій любий знайда» — вахтер
• 2020 — «Останній день війни» — лісник
• 2020 — «Сага» — сторож
• 2020 — «Мавки» — Валентин Никифорович Щербак
• 2021 — «Врятувати Віру» — Кузьмич
• 2021 — «Провінціал» — рибалка

Нагороди та визнання

• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2 червня 1999) — за значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, високий професіоналізм та плідну громадську діяльність[5]
• Народний артист України (23 березня 2001) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, високий професіоналізм[6]

Примітки

1. Зведений перелік основних знаменних і пам'ятних дат Херсонщини. lib.kherson.ua. Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Олеся Гончара. 2013. Архів оригіналу за 5 червня 2023. Процитовано 7 вересня 2023.
2. Лариса Жарких. Василь Черношкур: порожнечі немає. artkavun.kherson.ua. передр. газети "Херсон маркет плюс" №31 (289) за 04-10.08.2011. с. 15. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 7 вересня 2023.
3. Вечірня колисанка. Українське Радіо. Архів оригіналу за 7 вересня 2023. Процитовано 8 вересня 2023.
4. Радіо "Культура" 20 років. Найкращі культурні проєкти 2022 року за версією редакції. Українське Радіо. 3 січня 2023. Архів оригіналу за 31 березня 2023. Процитовано 8 вересня 2023.
5. Постанова від 2 червня 1999 р. № 941 "Про нагородження Чорношкура В.А. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України". Офіційний вебпортал парламенту України. Процитовано 7 вересня 2023.
6. Указ Президента України від 23 березня 2001 р. № 196/2001 "Про нагородження працівників культури і мистецтва". Офіційний вебпортал парламенту України. Процитовано 3 вересня 2023.

Посилання

• Біографія Чорношкура Василя Андрійовича на українському радіо