Чорнобай Володимир Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чорнобай.
Володимир Чорнобай
Володимир Миколайович Чорнобай
Народився17 березня 1954(1954-03-17) (70 років)
Громадянство УРСР → Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьхудожник
Alma materЛьвівське училище прикладного мистецтва, Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва
ЧленствоНаціональна спілка художників України і Спілка польських художниківd
Нагороди
У передчутті персональної виставки

Володимир Миколайович Чорнобай (нар. 17 березня 1954, с. Михайлівське, Московська область) — український художник. Член Національної спілки художників України (1989), Спілки польських художників (2009), мистецького гурту «Кварта»[1][2]. Заслужений художник України. Брат Юрія Чорнобая.

Життєпис

Володимир Чорнобай народився 17 березня 1954 року.

Закінчив Львівське училище прикладного мистецтва (1973), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1980, викладачі Н. Федчун, Т. Драган).

Від 1981 — у Тернополі.

Творчість

Займається класичним вітражем і станковим живописом, графікою, від 1989 — малярством на склі.

Основні роботи: серії робіт малярства на склі «Руки» (1990), «Віртуальний портрет сучасника» (1995), «Пікуй-Красія» (1994—2002), «Пінько-Піноккіо» (2006) тощо. Твори зберігаються в музеях і приватних колекціях України, Словаччини, Польщі, Іспанії, Німеччини і США.

Від 1984 — учасник понад 40 колективних виставок Україні, Болгарії, Іспанії, Німеччині, Польщі, Словаччині, Угорщині. Брав участь у міжнародних та всеукраїнських пленерах живопису.

Більше 70 персональних виставок у Тернополі (1992, 1994, 1995, 2002, 2009, 2010, 2011, 2014, 2022[2], 2024[3]), Львові (1993, 1997, 2013, 2020[1][4][5]), Чернівцях (1994); Луцьку (1995, 1996, 2016, 2017), Рівному (1996), Києві (1997, 2015); Каліші (1999, 2005, 2009, 2012, 2014, 2015), Серадзі, Битові (2000), Переворську (2002), Ярославі (2002, 2015), Ельблонзі (2003, 2005); Славні (2004), Паб'яницях (2004, 2017), Плешеві (2005), Оструві-Велькопольському (2005, 2016), Ольштині, (2005), Ґолухуві, Остшешуві, Кемпно (2006); Опатувці (2007), Кротошині (2007, 2011; усі — Польща); Гаммі (Німеччина, 2008), Івано-Франківську (2008, 2012); Вольштині (2009); Смігелі (2010), Шведті (2010, Німеччина), Андрихуві (2010, 2015), Сьроді-Шльонській (2010, 2012); Берліні (2012, 2015), Болестрашичах/Пшемислі (2015), Влоцлавку (2016), Тарнобжезі (2017), Кіпрі (2019)[6].

Нагороди

  • заслужений художник України (1 грудня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[7];
  • лауреат художньої виставки «Різдвяна містерія — 96» (1996, Луцьк);
  • золота нагорода I конкурсу-виставки модерного мистецтва (1996, Тернопіль);
  • III премія Всеукраїнської виставки малярства на склі «Три виміри: вчорашнє; сьогодення і завтра» (1998, Львів);
  • Тернопільська обласна премія імені Михайла Бойчука (2002);
  • срібна медаль «Labor omnia vincit» Товариства імені Іполита Цегельського (2009, Познань, Польща);
  • нагорода Президента міста Каліша (Польща, 2015);
  • диплом міжнародної мистецької виставки «Львівський осінній салон “Високий замок 2015”»;
  • Тернопільська обласна премія імені Ярослави Музики (2022)[8].

Примітки

  1. ↑ а б Володимир Чорнобай представив у львівському музеї Шептицького свої «Органічні структури». galinfo. 28 липня 2020.
  2. ↑ а б Ірина Терлюк (23 грудня 2022). У тернопільському музеї відкрили виставку «Локдаун». Суспільне Новини.
  3. ↑ Леся Продоус (21 квітня 2024). У Тернополі відкрили виставку «Кубань моєї пам'яті». Суспільне Тернопіль.
  4. ↑ Знаний тернопільський художник подарував Музею етнографії у Львові 37 власних творів. Еспресо. 27 лютого 2023.
  5. ↑ Боятись критики — це глупота, — художник Володимир Чорнобай про тонкі натури. galinfo. 28 липня 2020.
  6. ↑ Українські Пікуй та Красію тернопільський художник Володимир Чорнобай показав на Кіпрі. Терен (укр.). 31 липня 2019. Процитовано 10 квітня 2024.
  7. ↑ Указ Президента України від 1 грудня 2016 року № 533/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року»
  8. ↑ В Тернопільській ОВА відбулося друге засідання комітету з присудження обласних премій в галузі культури. Місто. 2 листопада 2023.

Джерела

  • Білик, Л. Творець простору і часу // Культура і життя. — 2017. — № 12 (24 берез.). — С. 12-13.
  • Золотнюк, А. Гра з органічними структурами. Кончельські, М. Кілька слів про мистця // Літературний Тернопіль. — 2017. — № 4. — С. 98—102. — (Художник номера).
  • Долинна, Ю. Від «класичного» до «органічного» // Образотворче мистецтво. — 2017. — № 2. — С. 86—87.
  • Золотнюк, А. У творчості митець уподібнюється природі // Вільне життя плюс. — 2014. — № 29 (16 квіт.). — С. 7. — (Розмова з художником).
  • Собуцька, В. По горах — угору… І вище // Наш день. — 2014. — № 12 (19-25 берез.). — С. 13. — (Культура).
  • Попович, Ж. Дивні химери і фантастичні краєвиди плащаниць Володимира Чорнобая // Номер один. — 2013. — 23 січ. — С. 9.
  • Гайда, В. Володимир Чорнобай: «Під лежачого художника горілка не тече» // Тернопіль вечірній. — 1997. — 28 черв. — С. 4. — (Зустріч для вас).
  • Бенза, Я. Володимир Чорнобай: «Подався я у пілігрими…» // Русалка Дністрова. — 1995. — Чис. 21 (листоп.). — С. 4.
  • Заморська, Л. Картини народжуються з надриву // 20 хвилин. — 2011. — 14 січ. — С. 13. — (Віч-на-віч).
  • Монолог митця перед людьми і самим собою // Тернопіль. — 1996. — № 4/5. — С. 29—31.
  • Демків, Б. На склі, як у свічаді // Тернопіль вечірній. — 1994. — 11 черв. — С. 4.
  • Ні маніфести, ні програми… // Мистецтвознавці про митців Тернопілля. — Тернопіль, 2011. — С. [26—27].
  • Белякова, І. «Скляне життя» Володимира Чорнобая // Rіа плюс. — 2005. — 23 лют.
  • Гаврильцьо, І. Дійство на склі // Русалка Дністрова. — 1995. — Чис. 19 (жовт.). — (Робітня митця).
  • Дуда, І. Володимир Чорнобай // Тернопіль. — 1994. — № 2/3 : Художники Тернопільщини. — С. 90.
  • Попович, Ж. Пікуй крізь «вікна» Чорнобая // Тернопіль вечірній. — 2002. — 27 листоп.
  • Попович, Ж. Світлий і темний світ «чорнобаївської» графіки // Номер один. — 2010. — 7 лип. — С. 5.
  • Прохасько, С. Володимир Чорнобай і його «віртуальні» сучасники // Тернопіль вечірній. — 1997. — 2 груд.
  • Сагаль, О. Відбитки образів на склі і в душах // Нова Тернопільська газета. — 2008. — 6-12 лют. — С. 14.
  • Собуцька, В. Під прозорістю скла неповторність лягла… // Свобода. — 2002. — 26 листоп. — С. 4. — (Світ мистецтва).
  • Шостак, Н. Скло і світло // Вільне життя плюс. — 2009. — 30 січ. — С. 8. — (Гість сторінки).