Чернецька Інна Самійлівна

Чернецька Інна Самійлівна
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася29 серпня 1894(1894-08-29) Редагувати інформацію у Вікіданих
Рига, Російська імперія
Померла1963 Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхореографка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чернецька.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойтлер.

Інна Самійлівна Чернецька (уроджена Бойтлер; 29 серпня 1894–1963) — танцівниця, хореограф, теоретик танцю. Засновниця «синтетичного» напряму в танці[1].

Життєпис

Інна Самійлівна Бойтлер народилася в Ризі[2] (за іншими відомостями в Москві[3]), в єврейській родині. Її брати — актор-комік Аркадій Бойтлер, архітектор й інженер-будівельник Веніамін Бойтлер та велогонщик Михайло Бойтлер, сестра — Ганна Бойтлер.

Після закінчення гімназії в 1910 році Інна вивчала природні науки в Берлінському університеті[1] і водночас вчилася в школі танцю в Елізабет Дункан, сестри танцівниці Айседори Дункан. Потім перевелася на історико-філософський факультет Лозанського університету, пізніше навчалася в Мюнхені (музиці Олександра Сахарова і живопису в Олексія фон Явленського). В цей час пластичний і ритмічний танці отримали поширення в Російській імперії завдяки успішним виступам тут Айседори Дункан. Паралельно з навчанням (у цей час вона спеціалізувалася у Рудольфа фон Лабана) Інна Чернецька займалася теоретичними основами «синтетичного танцю». На початку 1914 року вона продовжила навчання в академії гімнастики Еміля Жак-Далькроза, а влітку 1914 року повернулася до Росії.

Оселившись у Москві, вона займалася в школі балетмейстера Михайла Мордкіна і на драматичних курсах Олександра Адашева. У тому ж 1914 році Інна Бойтлер відкрила свою школу-студію на розі Садової і Тверської вулиць (будинок № 10), де прагнула об'єднати в постановці музику, живопис і різні види сценічного руху. Створений нею танець, який прагнув до злиття хореографії з живописом, музикою і драмою, отримав назву «синтетичного»[4][2].

Її перший сольний виступ відбувся в театрі Зіміна в 1915 році. Тоді ж вона відкрила власні класи для підготовки акторів «синтетичного театру», де навчали пластику, акробатики та жесту (в 1919 році студія була зареєстрована як державна)[1].

У 1916 році ательє Олександра Ханжонкова випустило на екран картину за участі української актриси Віри Холодної. Одним з продюсерів картини був брат Інни — Аркадій Бойтлер. Головну героїню картини звали «Інна Чернецька»[5].

В 1917 році Інна Чернецька виходить заміж за Бориса Щербакова та у неї народжується син Юрій Щербаков[6]. В роки громадянської війни Інна Чернецька вивезла студію до Кисловодська[1]. На відкритті студії в Кисловодську виступав поет В'ячеслав Іванов. Крім роботи в студії, І. С. Чернецька викладала в Кисловодській консерваторії, читала лекції, влаштовувала показові вечора, в яких брали участь відомі артисти і поети. У 1920-х роках вона повернулася до Москви і знову відкрила свою студію при хореологічній лабораторії (1923). Співпрацювала з міжнародними журналами, зокрема, брала участь в дискусії між «дункановськими» та «мюнхенськими» прихильниками розвитку танцю.

У 1922 році Чернецька бере участь у першій балетній олімпіаді[6].

У 1923 році Чернецька Інна виступає на ювілеї Брюсова у Большому театрі з композицією Пан (на музику Крістофа Донаньї)[7]. Відома серія світлин, зроблених в рідній для Пана стихії, серед дерев, з напівоголеними танцівниками в пікантних позах[1].

У 1925(?) році Інна Самійлівна їде до Парижу і в Німеччину у складі делегації з підготовки всесвітньої виставки. Знайомиться з Костянтином Коровіним, з яким листуванлася до кінця його життя. Також відновлює контакти зі своєю хореографічною школою та вчителями, продовжує серйозно готувати теоретичне обґрунтування своєї творчості. У 1927 році створює балет «Сталь»[8]. Намагається знайти композитора, у лютому 1927 року, звертається до Сергія Прокоф'єва (невдало)[9]. Але в грудні 1927 року композитор Олександр Мосолов представляє увертюру цього балету (Завод[8])

З 1928 року Інна Чернецька працює педагогом-режисером у Большому театрі.

У 1929 році починається боротьба зі студійним танцювальним рухом. У Чернецької відбирають приміщення студії, її квартиру на Арбаті ущільнюють, до неї приставляють сусідку стукачку. У 1933 році помирає Анатолій Луначарський. Чернецька працює в Московському державному єврейському театрі (ДОРЄТ), пізніше переходить на роботу постановником танців до Костянтина Стніславського в Московській консерваторії[10]

Після німецько-радянської війни продовжує викладати в Московській консерваторії.

Праці

  • Основные элементы искусства танца (методические указания для руководителей танцевальных кружков). Всесоюзный комитет по делам искусств при СНК СССР. Всесоюзный дом народного творчества им. Н. К. Крупской. Музкомбинат. М.: Типография «Красный воин», 1937.[11]

Посилання

І. [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.] С. Чернецька в енциклопедії балету [Архівовано 15 червня 2020 у Wayback Machine.]

Примітки

  1. ↑ а б в г д Сироткіна В. Вільний рух і пластичний танець в Росії, Москва, 2001, 361 с. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 28 квітня 2019.
  2. ↑ а б Борис Альтшулер «Екстремальні стани Лева Альтшулера»// Сім мистецтв, № 6(43) червень 2013. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  3. ↑ Російський балет. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (94). Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 28 квітня 2019.
  4. ↑ Російський балет. Архів оригіналу за 15 червня 2020. Процитовано 28 квітня 2019.
  5. ↑ Холодна Віра Василівна. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  6. ↑ а б Николай Оттен. «Она была щедра, гостеприимна, безудержна в поступках…» (Из книги о К. Г. Паустовском. Воспоминания о Т. А. Евтеевой). Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2019. [Архівовано 2014-04-17 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Вистава студії Чернецької — Луначарський Анатолій Васильович. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  8. ↑ а б Larry Sitsky Music of the Repressed Russian Avant-garde, 1900—1929. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2019.
  9. ↑ ОПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЯК СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ ПРОКОФ'ЄВ ПРИМЕРИВАЛСЯ ДО «БОЛЬШЕВИЗИИ» (Щоденник Прокоф'єва. Добірку підготував Д. Горбатов.) // Лебідь (незалежний альманах) № 266 07 квітня 2002 р. Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 28 квітня 2019.
  10. ↑ Новицька Л. П. Уроки натхнення. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 28 квітня 2019.
  11. ↑ ПИСАТЕЛЬНИЦЫ РОССИИ (Материалы для биобиблиографического словаря), Составитель Ю. А. Горбунов. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 28 квітня 2019.