|
Цзін Хао
Цзін Хао (*855 — †915) — відомий китайський художник часів династії Тан та епохи П'яти династій. ЖиттєписНародився у 855 році у повіті Бішуй (сучасний повіт Цзіюань) провінції Хенань. Найбільш повні відомості про життя і творчість Цзін Хао передані у трактаті з історії живопису «Записки про живопис: що бачив і чув» Го Жо-Сюя, згідно з яким цей майстер почав займатися живописом ще при імперії Тан, а після її падіння, деякий час провів у самоті, оселившись в ущелині Хун гірського масиву Тайханшань (на кордоні сучасних провінцій Шеньсі й Хебей). Але й тоді він продовжував користуватися широкою популярністю серед сучасників і виховувати численних учнів. Згодом Цзін Хао повернувся до діяльності професійного живописця, у 907 році зайнявши посаду при дворі держави Пізня Лян (907—923) епохи П'яти династій. ТворчістьВідомі одиничні збережені копії картин Цзін Хао. Відомим є сувій «Гори Куанлу», інший варіант перекладу назви — «Гірський пейзаж». Він наслідував академічному пейзажному живопису епохи Тан. Створював грандіозні гірські панорами. Зокрема, на картині «Гори Куанлу» відтворений урочисто—застиглий гірський масив, який, гублячись в зеленому тумані, справляє враження неприступної фортеці, спорудженої самою природою. Долина у пахучих горах, ледве помітні нитки водоспаду, що простягнулися вниз з запаморочливої висоти, крихітні дерева на схилах і вершинах піків — типові деталі танського пейзажу. При цьому Цзін Хао домагається більшого, ніж попередні майстри, емоційного ефекту і композиційної єдності сувою.  Незважаючи на мізерність матеріальних свідчень творчості Цзін Хао його визнано засновником особливого стилістичного напряму у китайському пейзажному живописі — шань-шуй (山水, «живопис й зображення гір і вод»). Цей напрямок, що зайняв провідне місце у академічному (офіційному) мистецтві епохи Північна Сун, отримало у пізніших теоретиків назву «північний» пейзаж.
Центром теоретичних побудов Цзін Хао виступає проблема співвідношення змістовного та формального плану живописного твору, а їх метою стає утвердження потрійної природи мальовничої творчості. Запропоновані в трактаті критерії та оцінки збудовані у чіткому ієрархічному порядку і спираються на п'ять природних категорій: «душевність» (шень), «витонченість» (мяо), «оригінальність» (ци), «майстерність» (цяо) і «умілість» (нен). «Майстерність» й «умілість» визначають нижчий рівень живописного творчості, передаючи професійні навички живописця, завдяки яким він здатний лише «копіювати зовнішні форми». Вищим можливим досягненням у цьому випадку Цзін Хао вважає зовнішню естетичну досконалість твору — його «красу» (мей). Мей є невід'ємною ознакою професіоналізму художника: «майстерний живописець викроює і зливає воєдино шматочки краси». Але в разі роботи ремісника, вона може обернутися недоліком картини — її «барвистістю» (хуа). «Оригінальність», ци, знаменує собою наступний рівень живописного творчості, що характеризується проявом індивідуальності художника, який, отримавши необхідні знання та навички, здатний створювати власний творчий стиль, висловлюючи в ньому особисте сприйняття та поточний настрій. На думку Цзін Хао, живописець цього мистецького рівня має право на творчу свободу і експерименти: він вільний працювати, за словами автора, «широкими мазками, які не відповідають реальним образам, і створювати дивні й ні на що не схожі зображення». Однак, «якщо у художника є пензель, але немає думки», то оригінальність теж обертається вадою твору, його показною екстравагантністю. «Витонченість» (інші переклади та тлумачення категорії мяо — «чудово», «таємничість») висловлює оптимальне поєднання майстерності, індивідуальності і духовності живописця. «Душевність», шень, є вищий рівень живописного творчості, на якому «небесне натхнення підноситься високо» і «думки знаходяться в гармонії з духом». Такий рівень доступний лише художнику, який «збагнув природу всього сущого між небом і землею, і образи немов би самі собою сходять з його пензля, відгукуючись життєвій правді». Джерела
|
||||||||||||||||||||||||
