Цере́ба[2] (Coereba flaveola) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Неотропіках. Це єдиний представник монотипового роду Цереба (Coereba). Виділяють низку підвидів.
Опис
Цереби
Цереба — дрібний птах, середня довжина якого варіюється від 10 до 13 см, в залежності від підвиду[3][4], а вага — від 5,5 до 19 г[5][6]. У представників більшості підвидів цереби верхня частина тіла темно-сіра, тім'я і скроні чорні, над очима білі "брови", горло білувате, груди жовті, решта нижньої частини тіла жовтувата. На забарвлення цереби сильно впливає варіація Мелакортинового рецептора 1[7]. Дзьоб тонкий, вигнутий, язик трубкоподібний, пристосований до живлення нектаром, схожий на язики інших птахів, що живляться нектаром, що є наслідком конвергентної еволюції[8]. Виду не притаманний статевий диморфізм. Молоді птахи мають дещо тьмяніше забарвлення, брови і горло у них жовтуваті.
Представники різних підвидів дещо різняться за забарвленням. Так, у представників підвидів C. f. bahamensis і C. f. caboti горло і верхня частина грудей білі або світло-сірі[9][10], у представників підвиду C. f. ferryi лоб білий[11]. Представники підвидів C. f. laurae, C. f. lowii і C. f. melanornis мають загалом чорнувате забарвлення[11], представники підвидів C. f. atrata і C. f. aterrima мають дві морфи — "звичайну" і чорнувату.
До появи методів секвенування ДНК таксономічне положення цереби було невизначеним. Деякі дослідники відносили її до родини піснярових (Parulidae)[17], деякі — до родини вівсянкових (Emberizidae)[18] або до окремої монотипової родини Coerebidae[19]. Результати молекулярно-філогенетичних досліджень показали, що цереба належить до родини саякових (Thraupidae) і підродини Coerebinae[20][21][22].
C. f. gorgonaeThayer & Bangs, 1905 — острів Горгона (на захід від Колумбії);
C. f. intermedia (Salvadori & Festa, 1899) — від південно-західної Колумбії, західного Еквадору і північного Перу до південної Венесуели і західної Бразилії;
C. f. bolivariZimmer & Phelps, 1946 — східна Венесуела;
C. f. guianensis (Cabanis, 1850) — від південно-східної Венесуели до Гаяни;
C. f. roraimae Chapman, 1929 — тепуї на південному сході Венесуели, південному заході Гаяни і на півночі Бразилії;
C. f. pacifica Lowe, 1912 — схід Перу;
C. f. magnirostris (Taczanowski, 1880) — північ Перу;
C. f. dispar Zimmer, 1942 — від півночі центрального Перу до західної Болівії;
C. f. chloropyga (Cabanis, 1850) — від сходу центрального Перу до центральної Болівії до східної Бразилії, північного Уругваю, північно-східної Аргентини і Парагваю;
C. f. alleni Lowe, 1912 — від східної Болівії до центральної Бразилії.
Філогенетичні дослідження виявили 3 клади підвидів: номінативну групу з Ямайки, Гаїті і Кайманових островів, групу bahamensis з Багам і Юкатану і групу bartholemica, що вкулючає решту підвидів. які мешкають в Центральній і Південній Америці, на Малих Антильських островах і Пуерто-Рико[23][24]. Деякі підвиди не були враховані при проведенні дослідження[23][24], однак більшість з них легко можна віднесто до тієї чи іншої групи на підставах зоогеографічного поширення. Виняток становлять лише підвиди C. f. oblita і C. f. tricolor, положення яких невідоме. В лютому 2010 року Міжнародна спілка орнітологів запропонувала підвищити групи підвидів bahamensis і bartholemica до статусу видів[25].
Поширення і екологія
Цереби поширені від південної Мексики до північної Аргентини, а також на більшості островів Карибського моря, за винятком Куби[9]. Бродячі птахи з Багам іноді трапляються у Флориді[26]. Цереби мешкають в різноманітних відкритих і напіввідкритих природних середовищах, зокрема у парках і садах, однак рідко зустрічаються вбо відсутні у пустелях, густих тропічних лісах Амазонії та на висоті понад 2000 м над рівнем моря[11].
Цереби живляться переважно нектаром[27][28], а також плодами, зокрема омелою[27] і стиглими бананами[29] і дрібними комахами. Розмножуються протягом всього року[30]. Гніздо кулеподібне з бічним входом, в кладці 3 яйця, Насиджує лише самиця[31].
↑Paynter, Raymond A. Jr, ред. (1970). Check-List of Birds of the World. Т. 13. Cambridge, Massachusetts: Museum of Comparative Zoology. с. 87. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 3 березня 2022.
↑Committee on Classification and Nomenclature (1998). Check-list of North American Birds(PDF) (вид. 7th). Washington, DC: American Ornithologist's Union. с. 569. ISBN1-891276-00-X. Архів оригіналу(PDF) за 26 лютого 2022. Процитовано 3 березня 2022.
↑ абGill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 03 березня 2022.
Monteiro Pereira, José Felipe (2008). Aves e Pássaros Comuns do Rio de Janeiro [Common Birds of Rio de Janeiro] (порт.). Rio de Janeiro: Technical Books. ISBN978-85-61368-00-5.
De Boer, Bart A. (1993). Our Birds. Willemstad: Stichting Dierenbescherming Curaçao. ISBN978-99904-0-077-9.
Restall, R. L.; Rodner, C.; Lentino, M. (2006). Birds of Northern South America – An Identification Guide. London: Christopher Helm. ISBN0-7136-7242-0.
Vieillot, Louis Jean Pierre (1809). Histoire naturelle des oiseaux de l'Amérique septentrionale [Natural History of the Birds of Northern America] (фр.). Paris: Desray.
Skutch, Alexander F. (1962). Life Histories of Central American Birds(PDF). Pacific Coast Avifauna, Number 31. Berkeley, California: Cooper Ornithological Society. с. 404—420. Архів оригіналу(PDF) за 27 червня 2021. Процитовано 3 березня 2022.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_(8).jpg)
.jpg)
.jpg)
