uk %D0%A6%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9 %D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA %D0%BE%D1%84%D1%96%D1%86%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B2 %D0%97%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85 %D1%81%D0%B8%D0%BB %D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8 (%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%8F)

**Центральний будинок офіцерів Збройних сил України**
Центральний будинок офіцерів Збройних сил України
	Центральний будинок офіцерів Збройних сил України
	50°26′41.67″ пн. ш. 30°32′25.48″ сх. д. / 50.4449083° пн. ш. 30.5404111° сх. д.
Статус	Пам'ятка архітектури місцевого значення
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України
Країна	Україна
Розташування	Київ, вул. Грушевського, 30/1
Архітектурний стиль	неоампір
Архітектор	В. Г. Кричевський; В. П. Пещанський; Й. Ю. Каракіс
Матеріал	цегла
Перша згадка	1931
Будівництво	1914 — 1931
	Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (будівля) (Україна)
	Центральний будинок офіцерів Збройних сил України у Вікісховищі

Центральний будинок офіцерів Збройних сил України (спершу Військова льотна школа, добудований як Будинок Червоної Армії і Флоту) — будинок в стилі неоампір в Києві по вул. Грушевського 30/1 на перетині з Кріпосним провулком, пам'ятка архітектури місцевого значення. В будівлі розташована однойменна організація.

Історія будівлі

Будівля зводилась у 1914–1918 роках за проектом архітекторів В. Г. Кричевського і В. П. Пещанського, спочатку призначалася для льотної школи прапорщиків. Була однією із небагатьох великих споруд, що будувались в період Першої світової війни військовим міністерством у зв'язку з перетворенням Києва на головний тиловий центр Південно-Західного фронту.

У 1928 році було прийнято рішення добудувати будівлю для Будинку Червоної Армії і Флоту^[1], який перебував за адресою вул. Прорізна, 17. Будівництво закінчено у 1931 році під керівництвом архітектора Й. Ю. Каракіса^[2].

У 1967 році в будинку було засновано Музей історії військ Київського Червонопрапорного військового округу. З 1995 року тут діє Центральний музей Збройних Сил України.

В червні 1989 року будинок був визнаний пам'яткою архітектури^{[~ 1]}, а у 2006 році занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, як пам'ятка архітектури місцевого значення^{[~ 2]}^[1].

Зміна назв

1914 — Військова льотна школа;
1934 — Всеукраїнський Будинок Червоної Армії;
1938 — Київський Окружний Будинок Червоної Армії;
1948 — Київський Окружний Будинок офіцерів;
1994 — Центр культури, просвіти і дозвілля Збройних сил України;
1999 — Центральний будинок офіцерів Збройних сил України^[1].

Архітектура

Будівля має три поверхи і виконана в стилі неоампір. В плані будівлю складають два різновеликі прямокутні корпуси на розі об'єднані напівкруглим об'ємом, де розташований головний вхід, оформлений доричними колонами. Другий, парадно оформлений вхід розміщено у торцевій частині корпусу зі сторони Кріпосного провулку.

Фасади пофарбовані у два кольори (білі деталі на блакитному тлі), їх архітектуру вирізняє ордерна побудова: перший рустований поверх на високому цокольному ярусі слугує своєрідним подіумом для пілястр і напівколон іонічного ордера, що розміщені у простінках верхніх поверхів. Площини розкріповок з потрійними вікнами фланкують наріжний об'єм, вхід з боку Кріпосного провулку та південний ріг фасаду з боку вул. Грушевського.

На першому поверсі наріжної напівкруглої секції будівлі облаштований вхідний вестибюль, на другому і третьому — лекційні зали. В будівлі міститься великий зал для глядачів на 903 місця. Приміщення клубної та адміністративної частин розташовані обабіч коридору.

Порівняно з первісним проектом при добудові 1930-х років архітектура будинку зазнала змін, зокрема:

відсутня велика баня, що мала бути на розі будинку;
головний вхід із східного фасаду переміщений на ріг та оформлений доричними колонами;
замість фігурних вінцевих парапетів з'явилися високі аттикові стіни з вікнами з напівкруглими завершеннями;
перемички вікон першого поверху прикрашено скульптурними маскаронами, які зображують червоноармійців у будьонівках^[2].

Примітки

Доповнення

↑ Протокол вченої ради НДІТАМ № 7 від 14 червня 1989 року
↑ Наказ Міністерства культури і туризму України від 07.09.2006 року № 747/0/16-06, охоронне свідоцтво № 394

Джерела

↑ ^а ^б ^в Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України. Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 18 лютого 2012. [Архівовано 2014-05-12 у Wayback Machine.]
↑ ^а ^б Тетяна Трегубова, Лариса Федорова. Будинок військової школи, 1914—18, 1931 // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. — Ч. 1. — Київ. — А — Л. — 608 с. (стор. 334).

Це незавершена стаття про Київ.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[3] Протокол вченої ради НДІТАМ № 7 від 14 червня 1989 року

[4] Наказ Міністерства культури і туризму України від 07.09.2006 року № 747/0/16-06, охоронне свідоцтво № 394

[site-1] а ^б ^в Центральний будинок офіцерів Збройних Сил України. Архів оригіналу за 12 травня 2014. Процитовано 18 лютого 2012. [Архівовано 2014-05-12 у Wayback Machine.]

[zvid-2] а ^б Тетяна Трегубова, Лариса Федорова. Будинок військової школи, 1914—18, 1931 // Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. — Ч. 1. — Київ. — А — Л. — 608 с. (стор. 334).

[1]

[2]

[~ 1]