Хіїака

Хіїака
Відкриття
ВідкривачМайкл Е. Браун,
Чедвік Трухільйо,
Девід Рабіновіц
Дата відкриття26 січня 2005
Позначення
ПозначенняГаумеа I Хіїака
Вимова[ˌhiːʔiˈɑːkə][a]
Названа на честьХіїака
Тимчасові позначення(136108) 2003 EL61 I,
S/2005 (2003 EL61) 1
Орбітальні характеристики[1]
Велика піввісь49880±198 км
Ексцентриситет0.0513±0.0078
Орбітальний період49.12±0.03 дня
Нахил орбіти126.356±0.064°
Є супутником(136108) Гаумеа
Фізичні характеристики
Середній радіус~160 км[1]
Маса(1.79±0.11)×1019 кг[1] (0.45 % Гаумеа)
Середня густина~1 г/см³
Альбедо0.8±0.07[2][1]
Температура32±3 K
Видима зоряна величина20.3 (різниця в 3.0 від головної 17.3)[2]

Хіїа́ка[3][4] (Hiʻiaka) — найбільший супутник карликової планети Гаумеа. Названий на честь однієї з дочок богині Гаумеа, Хіїаки, покровительки Великого острова Гаваї. Він проходить повний оберт навколо Гаумеа за 49.12±0.03 дні на відстані 49880±198 км, з ексцентриситетом 0.0513±0.0078 і нахилом орбіти 126.356±0.064. Якщо припустити, що його діаметр понад 300 км, це може бути четвертий чи п'ятий за величиною відомий супутник транснептунового об'єкта, після Плутона й Харона, Ериси й Дисномії, Орка й Ванта, можливо, також і Варди й Ілмері, а можливо, і Салації й Актеї.

Відкриття

Хіїака був першим супутником, відкритим навколо Гаумеа. Він був виявлений 26 січня 2005 року та названий командою-відкривачами «Рудольф» до того, як йому було присвоєно офіційну назву.

Фізичні характеристики

Розмір і яскравість

Його виміряна яскравість становить 5.9±0.5%, діаметр приблизно 22 % від Гаумеа, або 320 км, за умови аналогічного до Гаумеа інфрачервоного альбедо.[1] Якщо говорити про це в перспективі, якби Хіїака знаходився в поясі астероїдів, він був би найбільшим, після Церери, Паллас, Вести та Гігеї. Однак, незважаючи на порівняно великий розмір, дослідження за допомогою кривої блиску дозволяють припустити, що Хіїака не є гравітаційно зжатим сфероїдом; Крім того, вони припускають, що Хіїака має період обертання близько 9,8 годин.[5]

Маса

Маса Хіїаки оцінюється як (1.79±0.11)×1019 кг використовуючи точну відносну астрометрію від телескопа Хаббла й телескопа Кека та застосувавши 3-корпусну, точкову модель до системи Гаумеа.[1]

Спектр

Спостерігається значне поглинання в інфрачервоному спектрі (1,5 і 2 мікрометра), що свідчить про майже чистий кристалізований водяний лід, що вкриває велику частину його поверхні. В даний час незрозуміло, чому водний лід на поверхні не перетворився в аморфну форму, як можна було б очікувати через його постійне опромінення космічними променями.[6] Незвичайний спектр, і його подібність спектральним лініям у спектрі Гаумеа, дозволили Брауну і його колегам зробити висновок про малоймовірність формування супутникової системи гравітаційним захопленням об'єктів пояса Койпера, що проходили по орбіті близько до карликової планети, і високу ймовірність утворення супутників з фрагментів безпосередньо Гаумеа.

Див. також

Коментарі

  1. ↑ Гавайською вимовляється як [ˈhiʔiˈjɐkə].

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Ragozzine, D.; Brown, M. E. (2009). Orbits and Masses of the Satellites of the Dwarf Planet Haumea (2003 EL61). The Astronomical Journal. 137 (6): 4766—4776. arXiv:0903.4213. Bibcode:2009AJ....137.4766R. doi:10.1088/0004-6256/137/6/4766.
  2. ↑ а б Wm. Robert Johnston (17 September 2008). (136108) Haumea, Hiʻiaka, and Nāmaka. Архів оригіналу за 21 грудня 2017. Процитовано 18 вересня 2008.
  3. ↑ Видання під егідою Головної астрономічної обсерваторії НАНУ [Архівовано 2023-04-27 у Wayback Machine.] (2014 рік, с.317)
  4. ↑ МОН підручник для 11 класу (2019 рік, с.82, рис.6.4)
  5. ↑ Ragozzine, D. (17 жовтня 2016). Rapidly Rotating Regular Satellites and Tides. www.planetary.org (англ.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2019. Процитовано 14 листопада 2018.
  6. ↑ Dumas, C.; Carry, B.; Hestroffer, D.; Merlin, F. (2011). High-contrast observations of (136108) Haumea. Astronomy & Astrophysics. 528: A105. arXiv:1101.2102. Bibcode:2011A&A...528A.105D. doi:10.1051/0004-6361/201015011.

Посилання