Хуторна поезія
Хуторна поезія — друга збірка поезій Пантелеймона Куліша, опублікована у 1882-му році. ЗмістЗбірка складається з 24 віршів і двої прозових текстів: «Історичного оповідання», у якому Куліш розповідає історію Кирило-Мефодіївського братства, та «Зазивного листа до української інтелігенції», який є своєрідним культурним маніфестом автора. Критичні відгукиНа вихід збірки відреагував 26-річний Іван Франко, який у своїй статті критично висловився про ідейне наповнення «Хуторної поезії». На його думку, Куліш даремно очорнює український народ, необ'єктивно висловлюється про Петра I та Катерину II, а також — не розуміється на українсько-польському питанні. Порівнюючи збірку з «Посланієм» Тараса Шевченка, Франко констатує, що ідейно Куліш перебуває на рівні «Шевченка 1845 року»; але, попри незадоволення «ясністю думки», Франко визнає, що «поєдинчі місця лучаються не раз дуже хороші, а форма у всіх поезіях дуже гарно викінчена». В той же час Микола Зеров бачить «Хуторну поезію» містком до третьої збірки Куліша «Дзвін». Також історик літератури зауважує впливи західної та російської поезії на збірку[1], опонуючи пізнішій думці Франка про те, що доля призначила Кулішу «перше місце в числі епігонів Шевченка»[2]. На думку Зерова, «Хуторною поезією» Куліш розпочав свою боротьбу проти Шевченка, яка завершилась у «Дзвоні» відходом від поетики Кобзаря. Примітки
Джерела
|