Хунедоара (місто)

Хунедоара рум. Hunedoara
герб
Вид на частину міста.
Основні дані
45°46′11″ пн. ш. 22°55′13″ сх. д.
Країна	Румунія
Регіон	Хунедоара
Адмінцентр	Гунедоара^[d]
Столиця для	Vajdahunyad urban electoral district^d і Vajdahunyad electoral district^d
Засновано	1265
Площа	97 км²
Населення	79 235
Висота НРМ	278 ± 1 м
Міста-побратими	Аржантей (1974)[1], Деріндже, Сомбатгей, Зениця
Часовий пояс	UTC+2 і UTC+3
GeoNames	8334953
OSM	↑2248737 ·R (Гунедоара)
Поштові індекси	331006–331167[2]
Міська влада
mayor of Hunedoara^d	Ovidiu Hada
Вебсайт	primariahd.ro
Мапа
Хунедоара Хунедоара (Румунія)
Хунедоара у Вікісховищі

Хунедоа́ра[3][4][5][6][7][8][9][10][11][12], або Гунедоара[13][14][15][16][17][18][19] (рум. Hunedoara, угор. Vajdahunyad, нім. Eisenmarkt, рум. Târgu Fierului) — місто в Румунії, в повіті Хунедоара, в долині річки Чорна (притока річки Муреш).

Географія

Хунедоара розташоване у південно-західній Трансільванії поблизу гір Пояна-Руске.

Історія

Після приходу римлян у 106 році тут почалося виробництво заліза у селі Рустіка. Перша згадка про місто з назвою Гунґнод сягає 1265 року.

1514 року спалахнуло селянське повстання під проводом Дєрдь Дожа. З цього приводу багато селян з маєтку Хунедоара були ув'язнені фортеці у вигляді покарання.

Протягом XX століття населення Хунедоара зросло до 86 000 жителів за рахунок швидкої індустріалізації. У місті був найбільший металургійний завод у Румунії (поки Галац не зайняв лідерство), але після падіння залізної завіси діяльність поступово зменшилася через втрату ринку. Це завдало удар по загальному процвітанню міста.

Пам'ятки

Замок Корвінів

Архітектурна пам'ятка 13 століття — замок Гуньяді, у якому є історичний музей.

Населення

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1850	1937	—
1912	4520	+133.4%
1930	4600	+1.8%
1948	7018	+52.6%
1956	36 498	+420.1%
1966	68 207	+86.9%
1977	79 719	+16.9%
1992	81 337	+2.0%
2002	71 380	−12.2%
2011	60 525	−15.2%
2021	50 457	−16.6%
Джерело: Census data

Населення 79,2 тис. мешканців на 2002 рік.

Етнічний склад міста був таким:

• Румуни: 92,13%
• Угорці: 5,19%
• Роми: 1,74%
• Інші (переважно трансільванські сакси): 0,85%

Економіка

Центр чорної металургії. Комбінат ArcelorMittal Hunedoara (3 млн. т сталі на рік) використовує місцевий залізняк (родовища в горах Пояна-Руске) і кам'яне коксівне вугілля Петрошенського басейну. Підприємства коксової, хімічної, харчової промисловості, виробництво будматеріалів.

Відомі люди

• Янош Гуньяді — угорський військовий і політичний діяч, воєвода Трансильванії, генерал і регент угорського королівства.
• Матвій Корвін — король Угорщини і Хорватії.
• Мірча Реднік — румунський футболіст.
• Георге Крайовяну — румунський футболіст.
• Богдан Лобонц — румунський футболіст.

Міста-побратими

• Аржантей, Франція, 1973
• Зеніца, Боснія і Герцеговина, 1974
• Сомбатхей, Угорщина, 1990
• Деріндже, Туреччина, 2000

Світлини

• 
• 
• 
• 
• 

Примітки

1. http://www.argenteuil.fr/106-hunedoara-roumanie.htm
2. https://coduripostaleok.ro/hunedoara/hunedoara-hd
3. Хунедоара // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
4. Хунедоара // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
5. Мунтяну Франчіск // Українська літературна енциклопедія. Т. 3: К—Н. — Київ: Українська енциклопедія, 1995. — С. 419—440.
6. Новітня історія Ч. 2 / за ред. В. А. Тарасенко — Київ: Вид-во Київського університету, 1961. — С.234
7. Антропологічний склад українського народу: монографія / В. Д. Дяченко; Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. — Київ: Наук. думка, 1965. — С. 93
8. І. Г. Рознер. Історичні журнали Румунської Народної Республіки (1956—1958 рр.) // Український історичний журнал. — 1959. — Число 3. — С. 138
9. Рендюк Т. Г. Українці Румунії: національно-культурне життя та взаємовідносини з владою. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. — С. 12
10. Семенюк С. Українські історико-етнічні землі (Польща, Угорщина, Румунія, Словаччина, Чехія, Австрія, Саксонія). — Львів: Апріорі, 2011. — С. 458, 711, 735, 747, 777, 792, 805, 813
11. Україна в системі європейської інтеграції: Монографія. Навчальний посібник / М. Палінчак, В. Приходько, В. Химинець та ін. — Ужгород: ТОВ «РІК-У», 2016. — С. 257
12. Україна крізь віки. Т. 15 Українці в світі / В. П. Трощинський, А. А. Шевченко //Національна академія наук України, Інститут історії України; заг. ред. В. А. Смолій. — Київ: Альтернативи, 1999. — С. 190
13. Українська назва згідно з Газетирем (покажчиком) географічних назв світу. — К.: Мінекоресурсів України, 2006. — С. 395.
14. Старков В. А. Луческу Мірча // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — С. 171. — ISBN 978-966-02-7999-5.
15. ІНСТРУКЦІЯ з передачі українською мовою географічних назв і термінів Румунії та Молдови. — К. : Міністерство екології та природних ресурсів України, 2001. — Вид. 1. — С. 5.
16. Богословія. Рим, 1973. — С. 143.
17. Великочий В., Кіндрачук Н. Історико-культурна спадщина Карпатського регіону. Навчально-методичний посібник. — Івано-Франківськ, 2013. — С. 150, 184, 187—188.
18. Сучасна зарубіжна етнологія : антологія. У 2 т. / голов. ред. Г. Скрипник ; НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – К., 2010. – T. 2. — С. 246, 248.
19. Комюніке Секретаря Європейського суду з прав людини стосовно рішення у справі «Рупа проти Румунії». ЛІГА:ЗАКОН. Процитовано 5 грудня 2022.