|
Хуей Ши
Хуей Ши (惠施, 380 до н. е./370 до н. е. — 310 до н. е./305 до н. е.) — китайський філософ, політик періоду Чжаньго, один із засновників «Школи імен» (мін-цзя). ЖиттєписХуей Ши народився в державі Сун, де мешкали нащадки правителів скинутої династії Шан-Інь і збереглася атмосфера поваги до стародавніх звичаїв. Однак у «Сюнь-цзи» сказано, що він «не дотримувався як закону (фа) колишніх зразкових володарів (ванів), не стверджував благопристойність (лі) і належну справедливість (і)». У цьому Хуей Ши був подібний своєму земляку й другові Чжуан-цзи. Відхід Хуй Ши від традиції означав також те, що він сам впроваджував нові закони, досягнувши положення першого міністра (сян) у сусідній державі Вей за правління Хуей-вана (335–319 роки до н. е.), який навіть дарував йому як тезці «величне ім'я» (дамін) «Другий батько» (Чжун-фу). У політичне сфері Хуей Ши уславився як прагматик, який пропонував різні рішення відповідно до обставин і часу, а також виступав за політичний союз «суміщення по вертикалі» (хе цзун) держав, розташованих по осі південь—північ, проти опозиційного «зв'язування по горизонталях» (ляньхен), тобто по осі схід—захід. ФілософіяЗ Хуей Ши асоціюються ідеї народолюбства і пацифізму разом з його установкою на діалектичну аргументацію створили про нього уявлення як про прихильника Мо-цзи. Сьав одним із засновником Школи імен. Постає автором парадоксів, покликаних продемонструвати подібність (або навіть тотожність) сутностей, що розрізняються в найменуванні, завдяки чому він вважається родоначальником течії, що твердило щодо «збігу подібного й різного» (хетун і). Виходячи з установки «вся пітьма речей і подібна і різна», Хуей Ши в першому парадоксі впровадив поняття «велике єдине» (та й), яке «настільки велике, що не має нічого назовні», і «мале єдине» (сяо і), яке «настільки мало, що не має нічого всередині». Характеристики «таке велике, що не має нічого зовні» і «таке мале, що не має нічого всередині» використані як визначення «Шляху-дао, що знаходиться між небом і землею». У другому парадоксі, побудованому з використанням математичної терминології: «Те, що не має товщи (у хоу) не може накопичуватися (цзи — підсумовуватися, множитися, складати площу), але своїм розміром охоплює тисячі лі», — отримав загальнометодолгічну інтерпретацію онтологізованний морально—правовий принцип у хоу («відсутність прихильності товщи»), що дав назву першої з двох глав «Ден Сі-цзи» («Трактат Вчителі Ден Сі»), у якій володарю рекомендується відмовитися від «прихильності» і застосування покарань, подібно Небу. У третьому і четвертому парадоксах продемонстрована специфічна для даосизму відносність понять: «Небо — низько, як земля; гори — врівень з водоймами», «Сонце, перебуваючи в зеніті, вже заходить; річ, народжуючись, вже вмирає». У п'ятому парадоксі: «Велика подоба (та тун) і мала подоба (сяо тун) різні — це називається малою подобою і розходженням; вся пітьма речей повністю подібна один одному і повністю різна один з одним — це називається великою подібністю і розходженням», — вперше доданий самий загальний онтологічний і методологічний сенс біному датун, який став однією з найважливіших категорій китайської філософії, що виражає насамперед історико—культурну та соціально—політичну утопію Великого єднання людей в ідеально гармонізованому суспільстві на кшталт єдиного організму. Схожа ідея закладена у десятому парадоксі: «Слід безмежно любити всю пітьму речей, бо небо та земля — одне тіло», в якому присутній як моістський мотив «об'єднуючою любові» (цзянь ай), так і центральна для всієї китайської філософії концепція «єдинотілесності» світобудови, або «співпадаючої єдності неба і людини» (тяньженьхе і). Найважливішим досягненням Хуей Ши стало антиномічно акцентоване теоретичне виокремлення з морально—прагматизованих побудов перших китайських філософів загальнометодологічної логіко—лінгвістичної проблематики, яка склала основу для подальшого розвитку давньокитайської протологіки «школи імен», пізніх моїстів й Сюнь-цзи. Джерела
|
||||||||||||||||||||||
