Хорвати в Аргентині

Хорвати в Аргентині
Hrvati u Argentini
Croatas en Argentina
Святкування хорватської громади в Буенос-Айресі 2011 року.
Кількість250.000[1]
АреалБуенос-Айрес, Санта-Фе, Кордова, Чако, Патагонія
Близькі дохорватів у Чилі
Входить доimmigration to Argentinad
Моваіспанська, хорватська
Релігіяхристиянство, здебільшого римо-католицизм

Аргентинські хорвати, або хорвати в Аргентині (хорв. Hrvati u Argentini, ісп. Croatas en Argentina, англ. Croatian Argentines) — громадяни Аргентини хорватського походження або мешканці Аргентини, які народилися в Хорватії. Аргентинські хорвати та їхні нащадки проживають у Буенос-Айресі та однойменній провінції, а також у Санта-Фе, Кордові, Чако і Патагонії.[2] Налічують понад 250 тис. осіб.[1]

Історія

Громади хорватських нащадків в Аргентині

Першим хорватом, про якого відомо, що він прибув до Аргентини, був єзуїт Нікола Плантич 1749 року. Він працював у Національному університеті Кордови, а 1765 року став ректором Колегії Святого Ігнатія.

На рубежі ХІХ і ХХ століть в Аргентині існувало 133 поселення, де проживало близько 120 000 хорватів,[3] здебільшого родом із прибережніх районів Далмації та Хорватського Примор'я, які були одними з перших європейських іммігрантів, що оселилися в аргентинських пампасах. За першопрохідцями з острова Хвар пішли емігранти з решти частин Далмації та інших історичних хорватських земель — переважно тих, що складають нинішню Хорватію.[4]

Фінансово найуспішнішим з усіх хорватів Аргентини і водночас чи не першим із новоприбулих був Нікола Міханович[en], який 1867 року дістався до Монтевідео (Уругвай), а оселившись в Буенос-Айресі, до 1909 року володів 350 суднами того чи іншого виду, включаючи 82 пароплави. До 1918 року у нього працювало 5 000 людей, переважно з його рідної Далмації. Таким чином, сам Міханович став основним фактором у розбудові хорватської громади, яка й донині залишається переважно далматинською.

Друга хвиля хорватської імміграції була набагато чисельнішою, сягнувши до 1939 року 15 000 осіб. Переважно селяни, ці іммігранти розсіялися для роботи на землі в провінціях Буенос-Айрес, Санта-Фе, Чако та Патагонії. Цю хвилю супроводжували численні священнослужителі, які задовільняли їхні духовні потреби, особливо францисканці.

Якщо перші дві хвилі були насамперед економічними, то третя після Другої світової війни була виразно політичною. В Аргентину прибуло близько 20 000 хорватських політичних біженців, більшість із яких стали будівельними робітниками в рамках проєктів громадських робіт Перона, доки не почали потроху засвоювати іспанську.[5]

Відомі хорватські аргентинці

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Ivin, Renée (5 листопада 2005). Croatas: Un reportaje a Rene Ivin la nueva Embajadora de la Rep. de Croacia [Croatians: An interview with Rene Ivin the new Ambassador of the Republic of Croatia]. Ivo Scepanovic (Інтерв'ю) (іспанською) . Slobodna Dalmacija. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 26 грудня 2021. {{cite interview}}: Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (довідка); Вказано більш, ніж один |archiveurl= та |archive-url= (довідка)
  2. ↑ Antić, Ljubomir (1991). Hrvati u Južnoj Americi do godine 1914. Zagreb: Institut za migracije i narodnosti. ISBN 86-7075-094-5.
  3. ↑ Croacia y Chile: Dubrovnik, el último baluarte [Croatia and Chile: Dubrovnik, the last bastion] (ісп.). hrvatskimigracije.es.tl. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011.
  4. ↑ Bilić, Danira (5 травня 2008). Vučetić's time and the Croatian community in Argentina. Croatian Heritage Foundation. Архів оригіналу за 21 травня 2011.
  5. ↑ Soltys, Michael (1998). A different kind of multinational: Immigrants to Argentina from Eastern Europe: Croatian Immigrants to Argentina. casahistoria.net. Buenos Aires Herald. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 30 листопада 2016.

Посилання

  • Croats in Argentina (ісп.)