|
Хижа
Хи́жа — село в Королівській громаді Берегівського району Закарпатської області України. ГеографіяСело розміщене в Закарпатському передгір'ї на Гірсько-карпатському поясі (відроги хребта Гута), на українсько-румунському кордоні. Села-сусіди — Черна, Новоселиця, Гудя Виноградівського району, село Велятин Хустського району, а через румунський кордон — Велика Тарна (угор. Нодь Тарна, Nagytarna, рум. Tarna Mare). Село розташоване на відстані 15 км від районного центру та за 7 км від залізничного вузла смт. Королево. Середня висота 200 м над рівнем моря. НазваКолишня назва — Мала Тарна (угор. Kistarna, рум. Tarna Mica). Походить назва від слов’янського слова ТРН – ТРНАВА, що українською означає терен, відомий всім кущ з дикоростучими плодами. Що стосується слова Хижа, то ще в давніші часи Малу Тарну місцеві жителі називали Хижі. ІсторіяВ околицях села Хижа відкрито три палеолітичних місцезнаходження: два мустьєрського. одне – пізньопалеолітичного часу. Село цікаве археологічними пам'ятками ранньозалізної доби. На його околицях виявлено робочі майданчики із залишками виробництва заліза (територія села входила до Дяківського металургійного району). Перша письмова згадка — 1629 року. За кордоном знаходиться село Велика Тарна (Тарна Маре). У 1946 році закарпатську частину перейменували на Хижу. Розділили село ще за Чехословаччини в 1921 році. Тоді Оклі, Фертешолмаш і Велика Паладь відійшли під юрисдикцію Чехословаччині, взамін румунам віддали Бочков, Комловш, Сухий Потік і Велику Тарну. Як це часто буває при поділах, село розрізали по-живому. Щоб люди не втратили родинні зв’язки, уряди Чехословаччини та Румунії в районі села Гудя відкрили у 1922 році пропускний пункт, який діяв до 1939 року. Із самого початку існування село належало нялабській домінії баронів Перені. Для прикладу, в 1638 році спадкоємці барона Імре Перені володіли в селі чотирма половинними кріпацькими наділами та одною третиною кріпацького наділу, одним невизначеним та одним покинутим наділами. Вже в 1775 році член сім’ї Перені Йокоб має сім кріпаків, трьох желярів і одного желяра без житла; Імре - шість кріпаків і одного желяра; Шандор – двох кріпаків; спадкоємці графа Яноша Телекі мають одного кріпака. Цікаво, що в списках 1775 року, підготовлених під час проведення урбаріальної реформи, знаходимо прізвища, які і тепер зустрічаються у жителів села: Палешнік, Пелекач, Прокоп, Тотар, Філеп, Івачко, Палекач, Тімко, Богаш, Коцан, Орос, Товт, Поп. Прізвище Пінтє згадується в 1638 році, а в 1668 році є записи про Сідея Олексу, Крайняя, Вражу, Мушку, Філевича. У виданому свідоцтві в 1773 році про наслідки місцевого перепису і в річному нотаріальному звіті за 1862 рік мовою жителів села вказана рутенська (русинська). У 1925 році пройшли кінцеві врегулювання у спірних питаннях по кордону між Румунією і Чехословаччиною. Тоді частина від румунського села Велика Тарна відійшла до Хижі, а відповідна частина її території була приєднана до Румунії. Найвищою горою Виноградівського району, на схилах якого і розкинулася Хижа, є Фрасин — 850 м, тут виявлені вулканічні кратери. Карпатські гори добре захищають село від холодних північних повітряних мас, тому тут клімат помірно континентальний, відносно жарке літо і м'яка малосніжна зима. Середньорічна температура повітря 8,8 — 9,3° С. Середня температура в липні 23 — 25° С, в січні — 3 — 4°С. Опадів випадає 600—800 мм в рік, найбільше в травні і червні. Зима коротка: починається в середині грудня і триває 2,5 — 3 місяці; часто бувають відлиги, сніговий покрив нестійкий і малопотужний. Через село протікає невеличкий потічок Холт, який бере початок у гірському т. зв. Гонзовому потоці. Живиться потічок ґрунтовими водами, що стікаються в нього дрібнішими струмками. У повінь досить руйнівний: зносить містки, заливає городи поля, руйнує вулиці села. Кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства і тваринництва. Тут вирощують фруктові дерева, виноградники, ягідні та інші теплолюбні культури. З північної та східної частини село оточують лісисті гори. Основні породи лісів: бук, дуб, береза, граб, а на схилах — кущі різних ягід, серед яких поширені шипшина, кизил, тернослив, луг, червона калина. Росте тут і рідкісний шафран Гейфеля. Село умовно поділено на декілька районів — Нижній кінець, Верхній кінець, Корнети, Застава, Млиновиця, Жолобина, під Чучковом тощо В селі довгий час був облаштований міжнародний піших перехід, який зараз не діє. З весни до пізньої осені у лісах буває багато грибів: білі гриби, підберезовики, гірчиці, голубінки, маслята, козарі, лисички та інші. У межах території села є кілька видів корисних копалин: камінь будівельний (урочище Плита), жовтий пісок, джерела прісної (урочище Борсучини) та мінеральної води (біля українсько-румунського кордону). У селі є середня школа, будинок культури, амбулаторія, дитячий садок, пошта, кілька підприємств торгівлі. У 2010 році Хижанській ЗОШ І-ІІІ ступенів виповнилося 40 років. Центр села прикрашають два храми, які відвідують вірники православної та греко-католицької християнських конфесій. Серед вулканічних порід Вигорлат-Гутинських гір, від м. Ужгорода до с. Хижі виявлені андезито-бальзати. СимволікаГерб: у щиті на зеленому вістрі срібна хижа (хата) із золотими дверима та вікнами і під такою ж стріхою, над нею – квітка терну зі срібними пелюстками та золотим осердям і листочками; обабіч на срібних полях по пурпуровій квітці шафрану із зеленими листочками. Прапор: квадратне полотнище, на зеленому фоні біла хата з жовтими дверима та вікнами і під такою ж стріхою, над нею – квітка терну з білими пелюстками та жовтим осердям і листочками; від древка йде лиштва (завширшки в 1/5 сторони прапора), розділена горизонтально поперемінно на 5 синіх і 5 жовтих частин. Стара хата під золотою солом’яною стріхою вказує на сучасну назву села. Квітка терну символізує давню назву поселення – Мала Тарна. Геральдичне вістря умовно означає розташування Хижі біля гори Фрасин, а зелене поле уособлює Карпатські гори. Квітки шафрану підкреслюють унікальність місцевої природи. На прапорі синьо-жовта лиштва уособлює знаходження села біля Державного кордону України. НаселенняЗгідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1505 осіб, з яких 735 чоловіків та 770 жінок.[1] За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1673 особи.[2] храм св. великомученика Дмитра. 1872.У 1751 р. згадано дерев’яну церкву св. Дмитра в поганому стані, вкриту соломою, забезпечену малими образами та одним дзвоном. У 1775 р. Мала Тарна є філією Великої Тарни (нині Тарна-Маре в Румунії). Тоді ж згадують стару дерев’яну церкву, збудовану парохіянами з могутніх брусів. Струнка мурована церква базилічної форми постала завдяки самовідданій праці й організаторським здібностям місцевого пароха о. Василя Воленського та працьовитості і жертовності його вірників. Нові дзвони, куплені зусиллями кураторів Василя Філепа, Василя Батина та дяка В. Філепа, посвятили 2 лютого 1937 р. Двір з кам’яним хрестом 1907 р. оточений добре збереженою кам’яною огорожею. Останній ремонт зроблено в 1991 р. Туристичні місцяхрам св. великомученика Дмитра. 1872. - гора Фрасин — 850 м, тут виявлені вулканічні кратери. Село цікаве археологічними пам'ятками ранньозалізної доби. На його околицях виявлено робочі майданчики із залишками виробництва заліза (територія села входила до Дяківського металургійного району). МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
