uk %D0%A5%D0%B5 %D0%A1%D1%8F%D0%BD%D0%BD%D1%96%D0%BD

Хе Сяннін
Хе Сяннін
Народилася	27 червня 1878 ; Британський Гонконг, Велика Британія
Померла	1 вересня 1972 (94 роки); Пекін, КНР
Поховання	Нанкін і Tomb of Liao Zhongkai and He Xiangningd
Країна	КНР ; Республіка Китай (1912—1949)
Діяльність	політична діячка
Alma mater	Японський жіночий університетd і Joshibi University of Art and Designd
Посада	член комітету Народної політичної консультативної ради КНРd і член Всекитайських зборів народних представниківd
Партія	Тунменхой і Revolutionary Committee of the Chinese Kuomintangd
У шлюбі з	Liao Zhongkaid
Діти	Liao Chengzhid
Автограф
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хе.

Хе Сяннін (何香凝|何香凝|Hé Xiāngníng; 何香凝 (何香凝|何香凝|Hé Xiāngníng); 1878—1972) — китайська революціонерка, феміністка, політична діячка, художниця і поетеса^[1]. Учасниця революційної організації Сунь Ятсена Тунменхой. Під час правління Сунь Ятсена в Гуанчжоу обіймала посаду міністерки у справах жінок і виступала за гендерну рівність. У 1924 році організувала перший в Китаї мітинг у міжнародний жіночий день. Після вбивства чоловіка в 1925 році й масового винищення китайських комуністів у 1927 році відійшла від партійної політики на 20 років, але активно брала участь в організації опору японського вторгнення до Китаю.

У 1948 році стала однією зі співзасновників Революційного Комітету Гоміндану. Після заснування КНО Хе Сяннін займала кілька високих посад: була віцеголовою національного комітету політичної консультативної ради Китаю (1954—1964 роки), віцеголовою Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (1959—1972), головою Революційного Комітету партії Гоміньдан (1960—1972), і почесною керівницею Всекитайської Федерації Жінок.

Хе Сяннін також відома художниця Ліннаньської Школи Китайського мистецтва і в 1960-ті роки обіймала посаду голови китайської асоціації художників. Національний музей Хе Сяннін був відкритий в Шеньчжені в 1997 році, а її роботи публікували на китайських поштових марках.

Біографія

Народилася 27 червня 1878 року^[2] в заможній гонконзькій родині, при народженні отримала ім'я Хе Цзянь (何諫). Батько, Хе Бінхуань (何炳桓), уродженець Наньхая, що у провінції Гуандун, був успішним бізнесменом. Він спеціалізувався на чайних перевезеннях та інвестиції в нерухомість^[1]^[3]. Хе Сяннін переконала батька дати їй змогу отримувати освіту разом з братами і з юності була старанною студенткою.

Хе Сяннін дотримувалася феміністичних поглядів ще з юності^[4], люто пручаючись вказівкам батька бинтувати ноги. Через її нібито «великий розмір ноги», що вважався завадою вдалому шлюбу, у жовтні 1897 року Хе Сяннін погодилася на шлюб з Ляо Чжункаєм, китайцем американського походження, який був проти одруження з жінкою з забинтованими ногами^[1]. Це було весілля за згодою, адже Хе і Ляо мали багато спільного: обоє виявляли любов до мистецтва і тягу до знань, а також пристрасно бажали покращити становище в країні. Хе Сяннін продала свої дорогоцінні прикраси та віддала всі заощадження, щоб отримати 3 тисячі срібних монет для навчання чоловіка в Японії, куди він вирушив у 1902 році, і через 2 місяці поїхала за ним. В Японії Сяннін навчалася в підготовчій школі для вступу до Токійської школи для жінок^[1].

Дочка, Ляо Менсін, була широко відомою перекладачкою з японської, англійської та французької. Син Ляо Ченчжі був членом Політбюро, а також обіймав посаду віцеголови Постійного комітету ВЗНП. У 1983 році, перед раптовою смертю, був призначений віцепрезидентом Китаю^[2].

Політична діяльність

У 1903 році, проживаючи в Токіо з чоловіком, Сяннін зустріла китайського революціонера Сунь Ятсена. Подружжя стало першими учасниками революційного руху Тунменхой під його проводом, і Хуан Сін, китайський революціонер-мілітарист, друга людина в організації Тунменхой після Сунь Ятсена, навчав їх використовувати зброю у підготовці до революції. Сяннін орендувала будинок для першої секретної операції Тунменхой^[1].

Хе Сяннін на короткий термін повернулася до Гонконгу, щоб народити доньку Ляо Менсін. Залишивши її з родиною, повернулася до Токіо. Там вона навчалася малювання в Токійській школі мистецтв для жінок^[3] у художника Райсьо (田中頼璋}}(яп.) 田中頼璋) і допомагала в агітаційній роботі Тунменхой, яка полягала в дизайні та шитті революційних прапорів й емблем. У 1908 році народила сина, Ляо Ченчжі (кит. 廖承志|廖承志}}廖承志)^[1].

Повернулася з чоловіком до Гонконгу в 1911 році^[1], в рік Сіньхайської революції. У 1913 році Хе Сяннін познайомилася з Сун Цінлін, що пізніше одружилася з Сунь Ятсеном. Подружжя дотримувалися позиції Сунь Ятсена, неприязно ставлячись до генерала Юань Шикая, котрий відійшов від ідей революції, однак після низки невдач під час другої революції, були вигнані в Японії^[1]^[3].

Уряд Сунь Ятсена

В 1916, Хе Сяннін з чоловіком переїхали в Шанхай для розробки нового плану революції. У 1921 році Сунь Ятсен створив власний революційний уряд в провінції Гуандун і призначив чоловіка Сяннін міністром фінансів. Вона переконала військово-морських командирів приєднатися до уряду Сунь Ятсена. В Гуанчжоу Сяннін і Сун Цінлін організували асоціацію жінок зі збору коштів^[1], необхідних для забезпечення солдатів медикаментами та одягом. Більше того, Сяннін продала безліч своїх картин для реалізації військових цілей. Коли генерал Чень Цзюнмін виступив проти Сунь Ятсена в 1922 році, Хе Сяннін влаштувала возз'єднання революціонера з дружиною і пішла на ризик, щоб звільнити свого чоловіка, якого утримували повстанці^[1].

У серпні 1923 року Хе Сяннін стала членкинею центрального виконавчого комітету Гоміндану і посіла посаду міністерки у справах жінок при уряді Сунь Ятсена^[3]. Вона висувала ідеї «повної рівності для жінок у юридичних, соціальних, економічних та освітніх правах», а також організувала перший китайський мітинг з нагоди міжнародного жіночого дня 8 березня 1924 року. Хе Сяннін відкривала лікарні та школи для жінок в Гуанчжоу.

Воєнний період

Після смерті Сунь Ятсена в березні 1925 року праве і ліве крило Гоміндану змагалися за лідерство в партії. Ляо Чжункай як лідер лівого крила був убитий в Гуанчжоу в серпні^[3]. Хе Сяннін залишалася поруч з чоловіком протягом усього часу та всі її речі були просякнуті кров'ю.

Лідером партії був негайно призначений Чан Кайші, який почав похід гоміньданівської Національно-революційної армії Китаю проти північних мілітаристів. На підтримку походу Хе Сяннін організувала рух Червоного Хреста, об'єднавши жінок робітничого класу і відправивши їх до Уханю. Однак, коли Гоміньдан під керівництвом Чан Кайші виступив проти комуністів у 1927 році, багатьох з цих жінок вбили. У зв'язку з цією подією, Хе Сяннін залишила партійну політику на наступні 20 років^[4]. Вона переїжджала в Гонконг і Сінгапур, об'їздила всю Європу, експонувался на виставках у Лондоні, Парижі, Бельгії, Німеччині і Швейцарії^[3].

Після Мукденського інциденту і подальшої японської інтервенції в Маньчжурії у 1931 році, Хе Сяннін повернулася в Шанхай, організувавши разом з Шень Цзюньчжу (沈钧儒) Національну Асоціацію Порятунку, з метою опору японської агресії^[3]. Вона була змушена тікати з Шанхаю після Другої Шанхайської битви в 1937 році, і з Гонконгу після Гонконгської оборони 1941 року. Потім, під час японо-китайської війни, Хе кілька років провела у Гуйліні.

Китайська народна республіка

У 1948 році, під час громадянської війни в Китаї, Хе Сяннін, Чи Цзішень та інші партійні члени Гоміндану, налаштовані проти лідерства Чан Кайші, організували Революційний Комітет Гоміндану^[3]. Після перемоги комуністів у громадянській війні й заснування Китайської Народної Республіки в 1949 році, революціонерка переїхала в Пекін і зайняла кілька високих посад в Комуністичному уряді. Її призначили віцеголовою національного комітету Народної політичної консультативної ради Китаю (1954—1964), віцеголовою Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (1959—1972), головою Революційного комітету Гоміндану (1960—1972), головою Комітету Міжнародних Відносин, і почесним головою Всекитайської Федерації Жінок^[3].

Хе Сяннін працювала до 1959, до 80 років. І навіть після цього продовжувала займати деякі офіційні пости. 1 вересня 1972 року^[5], Хе Сяннін померла від пневмонії у віці 94 років. Похована разом з чоловіком в його мавзолеї в Нанкіні^[1].

Мистецька діяльність

У липні 1960 року, будучи відомою художницею Линнаньської Школи Китайського мистецтва, Хе Сяннін обрана третьою керівницею Китайської асоціації художників^[6]. Мисткиня тяжіла до зображення цвітіння сливи та сосни, а також тигрів і левів. Колекція її картин була опублікована в 1979 році в провінції Гуандун^[3].

18 квітня 1997 року, в Шеньчжені відкрився Музей мистецтв Хе Сяннін. Це перший музей національного рівня в Китаї, відкритий на честь одного художника. Президент Цзян Цземінь зробив каліграфічний напис для назви музею^[7]. У червні 1988 року Пошта Китаю випустила 3 поштові марки (1998-15Т) з картинами Сяннін^[8].

Хе Сяннін за час своєї мистецької кар'єри опублікувала такі збірки, як «Збірка ілюстрацій Хе Сяньньінг» (《何香凝画集》), «Збірка поезії та каліграфії Хе Сяньньінг» (《何香凝诗画辑》) та «Збірка поезії та каліграфії Шуанцин» (《双清诗画集》).

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Lee, Lily Xiao Hong; Stefanowska, A. D. (2003). Biographical Dictionary of Chinese Women: The Twentieth Century, 1912—2000. [Архівовано 8 жовтня 2018 у Wayback Machine.] M.E. Sharpe. pp. 200—204. ISBN 978-0-7656-0798-0.
↑ ^а ^б Ming Xin (2014). «廖承志和他的母亲何香凝» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] [Liao Chengzhi and his mother He Xiangning]. National People's Congress of China (in Chinese) (15): 51-53.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Song, Yuwu (2013). Biographical Dictionary of the People’s Republic of China [Архівовано 28 листопада 2018 у Wayback Machine.]. McFarland. p. 117. ISBN 978-1-4766-0298-1.
↑ ^а ^б Encyclopedia of Women Social Reformers [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.]. ABC-CLIO. 2001. pp. 292-3. ISBN 978-1-57607-101-4.
↑ «1972年9月1日民革中央主席、画家何香凝病逝» [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. People's Daily (in Chinese). Retrieved 27 February 2016.
↑ «中国美协简介» [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.] (in Chinese). China Artists Association. Retrieved 27 February 2016.
↑ «Introduction» [Архівовано 2 березня 2016 у Wayback Machine.] (in Chinese). He Xiangning Art Museum. Retrieved 27 February 2016.
↑ «1998-15《何香凝国画作品》特种邮票» [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (in Chinese). China Stamps. Retrieved 27 February 2016.

[multiple-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м Lee, Lily Xiao Hong; Stefanowska, A. D. (2003). Biographical Dictionary of Chinese Women: The Twentieth Century, 1912—2000. [Архівовано 8 жовтня 2018 у Wayback Machine.] M.E. Sharpe. pp. 200—204. ISBN 978-0-7656-0798-0.

[multiple3-2] а ^б Ming Xin (2014). «廖承志和他的母亲何香凝» [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] [Liao Chengzhi and his mother He Xiangning]. National People's Congress of China (in Chinese) (15): 51-53.

[multiple1-3] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л Song, Yuwu (2013). Biographical Dictionary of the People’s Republic of China [Архівовано 28 листопада 2018 у Wayback Machine.]. McFarland. p. 117. ISBN 978-1-4766-0298-1.

[multiple2-4] а ^б Encyclopedia of Women Social Reformers [Архівовано 27 листопада 2018 у Wayback Machine.]. ABC-CLIO. 2001. pp. 292-3. ISBN 978-1-57607-101-4.

[5] «1972年9月1日民革中央主席、画家何香凝病逝» [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. People's Daily (in Chinese). Retrieved 27 February 2016.

[6] «中国美协简介» [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.] (in Chinese). China Artists Association. Retrieved 27 February 2016.

[7] «Introduction» [Архівовано 2 березня 2016 у Wayback Machine.] (in Chinese). He Xiangning Art Museum. Retrieved 27 February 2016.

[8] «1998-15《何香凝国画作品》特种邮票» [Архівовано 2 травня 2019 у Wayback Machine.] (in Chinese). China Stamps. Retrieved 27 February 2016.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]