Харкевич Олександр Олександрович

Харкевич Олександр Олександрович
Народився	21 січня (3 лютого) 1904 Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер	30 березня 1965(1965-03-30)[1] (61 рік) Москва, РРФСР, СРСР[1]
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	науковець, radio technician, електротехнік
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет^d
Галузь	радіоелектроніка[2], електроніка[2], електротехніка[2] і акустика[2]
Заклад	Військова академія зв'язку імені С. М. Будьонного Національний університет «Львівська політехніка» Інститут фізики НАН України The Institute for Information Transmission Problems of Russian Academy of Sciences^d
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Членство	Російська академія наук Академія наук СРСР НАНУ
Нагороди

Олекса́ндр Олекса́ндрович Харке́вич (21 січня (2 лютого) 1904, Санкт-Петербург — 30 березня 1965, Москва) — російський фізик-кібернетик, учений у галузі електрозв'язку та електроакустики. Член-кореспондент Академії наук УРСР (1948). Дійсний член Академії наук СРСР (1964).

Біографічна канва

Олександр Харкевич

1930 — закінчив Ленінградський електротехнічний інститут імені В. І. Ульянова (Леніна).

1929—1932 — працював у Центральній радіолабораторії (Ленінград).

1932—1938 — викладав у Ленінградській військовій електротехнічній лабораторії.

1938—1941 — викладав у Ленінградському електротехнічному інституті зв'язку.

1941—1944 — проводив науково-дослідну роботу у Фізико-технічному інституті.

1944—1948 — викладав у Львівському політехнічному інституті.

1948—1952 — працював в Інституті фізики АН УРСР.

Від 1952 працював в Інституті проблем передачі інформації АН СРСР (Москва), від 1962 — його директор. Водночас (1952—1962) викладав у Московському електротехнічному інституті зв'язку.

Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора.

Був одружений з Тетяною Дмитрівною Отт (1903 — 1985). 30 жовтня 1927 в Ленінграді в них народився син — майбутній доктор медичних наук Дмитро Олександрович Харкевич.

Наукова діяльність

Основні праці — з теорії та розрахунку електроакустичних апаратів, теорії інформації, з радіотехніки.

Автор понад 100 наукових робіт, зокрема 10 монографій. Його «Нариси загальної теорії зв'язку» (1955) стали однією з праць, що заклали підвалини теорії інформації.

Інші книги:

• «Теорія електроакустичних апаратів» (Москва, 1940),
• «Теоретичні основи радіозв'язку» (Москва, 1957),
• «Спектри та аналіз» (4-е видання — Москва, 1962),
• «Боротьба з поміхами» (2-е видання — Москва, 1965).

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 9. — С. 3549.
• Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание. — Т. 28. — М., 1978. — С. 201.
• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 92.
• А. А. Харкевич // Радиотехника. — 1965. — Т. 20. — № 9.

Див. також

• Андрєєв М.М.

1. Харкевич Александр Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863