|
Фініст — Ясний Сокіл
«Фініст — Ясний Сокіл» (рос. «Финист — Ясный Сокол») — російський радянський художній фільм-казка, поставлений на Центральній кіностудії дитячих та юнацьких фільмів імені М. Горького режисером Геннадієм Васильєвим за мотивами російських народних казок та однойменної казкової п'єси М. Я. Шестакова[1]. Отримав головний приз на міжнародному кінофестивалі в Хіхоні (Іспанія) Пам'яті режисера-казкаря Олександра Роу. Прем'єра фільму відбулася 30 грудня 1975 року[2]. СюжетУ стародавні часи жив на Русі простий орач, звали його Фініст. Дружив він з соколом. Попереджав сокіл Фініста про всю нечисть, яка прагнула захопити Русь. Фініст обороняв Русь, проганяв іноземних загарбників. Нечисть незадоволена появою на Русі богатиря-захисника. Глава нечисті Картаус посилає свого прихвосня Кастрюка полонити богатиря. Той обманом заманює Фініста в підземелля, де зачаровує та перетворює на чудовисько. На руській заставі воєвода з дружиною готується відбивати набіги нечисті. Для цього на пошуки Фініста в місто посилають писаря Яшку. В дорозі Яшка зустрічає селянина Агафона з дружиною Анфісою, що влаштувалися в лісі на ночівлю Незабаром до них приєднується Оленка. Несподівано з'являється старенька (це одна з бабусь-веселусь, та ,що володіла зірким оком), яка повідомляє, що в цю ніч можна, використовуючи папороть, загадати бажання, і воно здійсниться. Також старенька повідомляє, що чудовисько — це зачарованa людина, і прокляття пройде, якщо полюбить його в образі чудовиська прекрасна дівчина. У суперечках про те, яке загадати бажання, Анфіса «крізь землю провалила» Агафона. Звинувативши в цьому Яшку, вона наступного дня повертає його на заставу з вимогою повернути Агафона. Оленка приходить туди слідом. Тим часом Картаус посилає Кастрюка на заставу, щоб він під виглядом купця потрапив всередину та відкрив ворота нечисті. Але Кастрюка садять в комору, туди ж посилають і сварливу Анфісу. Незабаром Картаус посилає рогату нечисть захоплювати заставу. Але в цей час через пролом на заставу проникає чудовисько. Оленка накриває його червоною хусткою, яку вона хотіла подарувати Фіністу. Прокляття зникає, та Фініст знову стає людиною. Разом з дружиною він проганяє нечисть. Сидячи в комірчині, Кастрюк підмовляє Анфісу допомогти йому виконати свої підступні задуми. Анфіса розв'язала руки Кастрюку та засунула чарівний гребінь Фіністові у волосся. Кастрюк відвозить Анфісу та сплячого Фініста в лігво Картауса. І знову Оленка вирушає на допомогу богатиреві. Для захисту дівчини воєвода приставив до неї Яшку. За допомоги бабусь-веселусь вони дивним чином опинилися в лігві Картауса, Оленка і Яшка звільняють Фініста. Фініст відправляє їх додому, а сам розправляється з Картаусом. Агафон теж з під землі повертається до дружини, яка тепер так ним дорожить, прив'язала до себе і не відпускає. У ролях
В епізодах
Знімальна група
ЗйомкиПідготовку матеріалів для фільму та затвердження акторів здійснював Роу Олександр Артурович[3]. Але до зйомок режисер не дожив. Кінозйомку здійснив його учень — Геннадій Васильєв. Геннадій Васильєв, працюючи над фільмом, коригував свої дії з альбомом[4], який йому віддала дружина Роу — Олена Григорівна Роу. Зйомка проходила в декількох містах — в Звенигороді (в селі Гігірево під Звенигородом розташовувалася команда), Ялті, Суздалі, Володимирі[5]. Деякі сцени знімалися на березі Москви-ріки та навіть у самій річці. Пуговкіну, хворому радикулітом, довелося голяка сидіти в холодних декораціях, що зображали баню (баню сколотили з картону), а замість банного пара в павільйон пустили театральний дим. Щоб не застудити актора, асистенти гріли воду. Під час зйомок не обійшлося і без пригод. В'ячеслав Воскресенський, який зіграв богатиря, впав разом з конем на крутому березі Москви-ріки[6] і пошкодив хребет[5]. Молодий актор тоді дивом залишився живий. травма турбувала його довгі роки після зйомок. Ще один небезпечний випадок стався, коли богатиря разом з розкішним червоним плащем мало не затащило в вітродув, але актор встиг вчасно відстебнути металеву брошка на плечі[6]. Вихід фільмуФільм вийшов на екрани СРСР в переддень нового року з 1975 на 1976. У Східній Німеччині (Німецька Демократична Республіка) прем'єра відбулася на півроку пізніше (8 серпня 1976). Цей фільм-казка був із захопленням прийнятий радянським глядачем та зібрав в радянському прокаті рекордну суму[7]. Нікому на той час невідомий актор рязанського театру В'ячеслав Воскресенський став відомим на весь Радянський Союз. Інтерв'ю з ним не сходили зі шпальт газет. НагородиФільм отримав приз Міжнародного кінофестивалю фільмів для дітей у Хіхоні (Іспанія) 1976 року[8]. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
