Фрідріх Карл фон Савіньї

Фрідріх Карл фон Савіньї
нім. Friedrich Carl von Savigny Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився21 лютого 1779(1779-02-21)
Франкфурт-на-Майні, земля Гессен
Помер25 жовтня 1861(1861-10-25) (82 роки)

Німецька імперія / Німеччина Берлін
Місце проживанняНімеччина
Країна Прусське королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьправник, історик права, викладач університету, політик, філософ, письменник
Alma materМарбурзький університет, Геттінгенський університет
ГалузьПраво
ЗакладБерлінський університет
Посадаmember of the Prussian House of Lordsd Редагувати інформацію у Вікіданих
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор права[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніРудольф Герман Фрідріх Гнейст Редагувати інформацію у Вікіданих
Carl Eduard Ottod Редагувати інформацію у Вікіданих
Friedrich von Wyssd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиГрановський Тимофій Миколайович Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоБаварська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Угорська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Прусська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Нідерландська королівська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
Туринська академія наук[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:засновник історичної школи права
БатькоChristian Carl Ludwig Ritter von Savignyd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зGunda von Savignyd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиKarl Friedrich von Savignyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Leo von Savignyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Bettina Schinasd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Чорного орла орден Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» Орден Pour le Mérite в галузі мистецтв і науки

Фрідріх Карл фон Савіньї (21 лютого 1779, Франкфурт-на-Майні – 25 жовтня 1861, Берлін) – німецький правознавець і державний діяч. Один з найвідоміших представників історичної школи права та найвидатніших юристів свого часу. Знаний у Німеччині та Європі романіст (фахівець з римського права) і цивіліст.

Біографія

Народився в старовинній родині онімечених французьких дворян-протестантів (батько лютеранин (юрист за професією), мати – кальвіністського віросповідання), котрі походили з Лотарингії від графів Меца, Люнебурга і Дакбурга. Ще з 30-х рр. XVII ст. через гоніння протестантів у Франції Савіньї залишили Лотарингію й осіли у Франкфурті.

Савіньї рано осиротів: 1791 втратив батька, 1792 померла матір. Його вихованням та освітою займався близький батьків друг Вецлар фон Нейрат (працював у імперському Верховному суді). Коли Савіньї досяг 15 років, Нейрат, щоб підготувати його та свого сина до вступу в університет, прочитав юнакам курс позитивного, природного міжнародного, римського та імперського (державного) права. Наполегливі заняття дали змогу Савіньї вступити в шістнадцятирічному віці до Марбурзького університету. Вивчав право в Марбурзькому університеті (1795 – 1799) та в Геттінгенському (1796 – 1797).

1800 захистив в Геттінгенському університеті магістерську дис. «Про конкуренцію формальних деліктів». З 1801 р. – приват-доцент Марбурзького університету, а з 1803 – екстраординарний професор. Читав кримінальне (тільки протягом першого року викладання) і римське право.

В 1808 – 1810 рр. – професор римського цивільного права в Ландсгуті (Баварія). З 1810 і до кінця своєї викладацької кар’єри (1842) – професор римського цивільного права Берлінського університету (викладав Інституції та Пандекти).

У 1817 р. був державним міністром Пруссії, член Державної ради Пруссії. Був членом Таємної ради Пруссії. У 1819 – 1842 рр. – суддя Берлінського ревізійного і касаційного суду для Рейнських провінцій. З 1826 р. – член комісії з перегляду Прусського зводу законів. У 1842 – 1848 роках (28 лютого 1842 — 18 березня 1848) був міністром з перегляду законів Пруссії (Королівський прусський державний міністр і юстиції (міністр законодавства)[5]).

Вчення про право

Чітко сформулювати свої погляди на право вченого-юриста підштовхнув намір заперечити теорію створення права законодавцем, яку висунув правознавець Тібо.

Результати робіт Савіньї на політико-правові теми сучасник може побачити у його творах «Право володіння» і у шеститомному виданні «Система сучасного римського права».[6]

На думку Савіньї, право розвивається в кожному суспільстві і народі історично, поетапно. Його розвиток не знаходиться у залежності від випадку, і тим паче чия не будь сваволя не може вплинути на розвиток права. Право є компонентом свідомості будь-якого суспільства і проявляється у вигляді створення в ньому юридичних інститутів та абстрактних образів і визначень.[7]

Якщо розглядати розвиток права, як такого, поетапно, то на початку право знаходиться у формі «природного права», яке існує у суспільній свідомості( у своїх творах вчений казав що право існує у національному дусі) і, в реальному житті, знаходить вираз у юридичних відносинах (їх встановленні, припиненні чи зміні). Далі, розвиток суспільства, його культури, духовних цінностей призводить до розвитку права. Воно стає об’єктом вивчення науковців, юристів, а далі, в їх руках, перетворюється на цілу науку. Савіньї вважає що на цьому етапі законодавча діяльність неможлива без обробки права юристами.[8]

Савіньї у своїх творах зазначав, що розвиток права іде нерозривно від розвитку національного духу, у тісній взаємодії з ним. Він порівнює розвиток права з розвитком живого організму, вважає їх еволюції дуже схожими. Бо, наприклад, як зерно потрохи розвивається і визріває, так само і право, з часом росте і стає більш чітким і визначеним у народному дусі. Спочатку воно не є об’єктом вивчення науковцями, це – перший етап, коли право виражене у формі звичаїв, потім – стає предметом обробки правознавців, це – другий етап. Тут також просліджується аналогія з живим організмом. Так, наприклад, рослина до кінця життя не втрачає зв’язку зі своїм корінням. Право, так само, не може бути вивченим окремо від звичаїв і загальних переконань суспільства, є невідривним від них.[9]

Основні праці

  • Право володіння (монографія, 1803);
  • Історія римського права у середні віки (тт. 1 – 6, 1815 – 1831);
  • Система сучасного римського права (тт. 1 – 8, 1840 - 1849);
  • Про завдання нашого часу щодо законодавства і правознавства (Берлін, 1814);
  • Зобов’язальне право (2 томи (1851 – 1853), рос. переклад – М., 1876).

Примітки

  1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118605909 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. https://hls-dhs-dss.ch/de/articles/015796/2013-11-28/
  3. www.accademiadellescienze.it
  4. Pas L. v. Genealogics — 2003.
  5. Savigny, Friedrich Karl von // Hessische Biografie : Erweiterte Suche : LAGIS Hessen
  6. Авенариус М. Савиньи и его русские ученики. Передача научного юридического знания в середине ХІХ века // Древнее право (Jvs Antiqvvm). - 2005. - № 15. – С. 108 – 118.
  7. Нечаев В. М. Савиньи, Фридрих-Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  8. Кениг И. Савиньи и его отношение к современной юриспруденции (// Русский вестник. – 1863. – №4. – С. 571-598) // в кн.: Немецкая историческая школа права. – Челябинск: Социум, 2010. – 528 с.
  9. Friedrich Carl von Savigny by James E. G. de Montmorency// Great Jurists of the World. Edited by Sir John MacDonnell & Edward Mason. – Boston, 1914. – pp. 561 – 589.

Література

  • Шемшученко Ю. С., Касяненко Ю. Я. Савіньї (Savigny) Фрідріх Карл фон // Юридична енциклопедія. В 6-ти тт. – Том 5 (П – С). – К., 2003. – С. 402 – 403.
  • Шилохвост О. Ю. Савиньи (Savigny) Фридрих Карл фон [Архівовано 2 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Большая российская энциклопедия (электронная версия)
  • Ф. К. Савиньи. Обязательственное право. Перевели с немецкого В. Фукс и Н. Мандро. – М.: Типография А. В. Кудрявцевой, 1876. – XXXV + 579 c. (з біографією Ф. К. Савіньї)
  • Кениг И. Савиньи и его отношение к современной юриспруденции (// Русский вестник. – 1863. – №4. – С. 571-598) // в кн.: Немецкая историческая школа права. – Челябинск: Социум, 2010. – 528 с.
  • Авенариус М. Савиньи и его русские ученики. Передача научного юридического знания в середине ХІХ века // Древнее право (Jvs Antiqvvm). - 2005. - № 15. – С. 108 – 118.
  • Friedrich Carl von Savigny by James E. G. de Montmorency// Great Jurists of the World. Edited by Sir John MacDonnell & Edward Mason. – Boston, 1914. – pp. 561 – 589. (The Continental Legal History Series).
  • Нечаев В. М. Савиньи, Фридрих-Карл // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

Посилання