|
Фрідріх Вільгельм Берхгольц
Фрідріх Вільгельм Беркгольц[8] (нім. Friedrich Wilhelm von Bergholtz, рос. Фридрих Вильгельм Беркгольц[a]; 1699, Гольштейн — 1765, Вісмар) — голштинський дворянин, який протягом багатьох років жив у Російській імперії. Відомий завдяки докладному щоденнику, який він вів у 1721—1725 роках. Записи Берхгольца дозволяють відновити картину придворного життя під кінець царювання Петра I. БіографіяСин голштинця Вільгельма Берхгольца, генерала російської служби, який брав участь в облозі Виборга (1710) і в Прутському поході (1711). Провів дитинство та ранню юність у Росії; 1714 року він повернувся до Священної Римської імперії, де служив недовго пажем при дворі герцога мекленбурзького. Потім перейшов на службу до герцога голштинського Карла-Фрідріха гоф-юнкером. Супроводжуючи герцога, він побував у Стокгольмі та Парижі. У червні 1721 року у складі його почту він приїхав до Петербурга за кілька днів до приїзду сюди герцога Карла-Фрідріха. Перебуваючи при ньому камер-юнкером, він прожив у Росії ще шість років і разом із герцогом у липні 1727 року поїхав на батьківщину, до Голштинії. У 1730-х роках він служив комендантом Кільського замку.[9] Через 15 років Берхгольцеві знову довелося відвідати Росію. Він був призначений обер-камергером молодого голштинського герцога Карла-Петра-Ульріха, згодом імператора Петра III, і в його свиті 5 лютого 1742 приїхав до Петербурга. Герцог, який прибув за бажанням імператриці Єлизавети Петрівни, був зустрінутий дуже привітно, і голштинці, які супроводжували його, отримали великі нагороди; Берхгольцеві 24 травня 1742 року був наданий орден св. Олександра Невського. Після оголошення герцога спадкоємцем російського престолу перебування при дворі великого князя обер-камергера Берхгольца і обер-гофмаршала Брюммера було знайдено незручним. 1746 року старий улюблений камердинер великого князя був узятий під варту. Потім його обер-гофмаршал і обер-камергер, на вимогу канцлера Бестужева, мали прийняти абшид і виїхати за кордон. Берхгольцю при відставці 9 серпня 1746 року був наданий Рейнбецький амт в Голштинії і призначена пенсія в розмірі платні[b]. Виїхавши з Росії, Берхгольц оселився у Вісмарі, де жив до своєї смерті. Видача пенсій, призначених йому та Брюммеру, було припинено у 1748 році. Але коли через чотири роки Берхгольц звернувся до імператриці Єлизаветі Петрівні з проханням про видачу пенсії за чотири роки, то російський уряд задовольнив його клопотання і в 1754 вислало Берхгольцю та спадкоємцям померлого на той час Брюммера 27549 рублів. В одному зі своїх листів до імператриці у цій справі Берхгольц писав у 1753 році, що з часу свого від'їзду з Росії він веде сумне життя, обтяжений боргами. СпадщинаІллюстраціїУ Національному музеї Швеції серед іншої спадщини Берхгольця зберігається колекція малюнків які він змалював під час своїх поїздок. Частина із них була зроблена на теренах Гетьманщини під час літньої поїздки з серпня по вересень 1744 р. Виконуючи обов'язки обер-камергера у почті майбутнього російського імператора Петра III, він вирушив зі своєю тіткою імператрицею Єлизаветою у подорож Україною. Під час неї вони відвідали Глухів, Кролевець, Батурин, Борзну, Ніжин, Носівку, Козелець, Бровари, а також Київ. Імовірно під час подорожі Берхгольць робив замальовки з натури та архітектурні креслення. І після повернення, на їх основі виконав малюнки олійними фарбами. Дана колекція вперше була описана та опублікована в 1963 р. істориком мистецтва Бйорном Галльстрьомом. Всього вона налічує 207 зображень, з них з України близько п'ятидесяти. На них представлені представники різних верств та етносів, зокрема: греки, роми та волохи.[10]
Плани та кресленняПід час свого перебування в Росії Берхгольц зацікавився місцевою архітектурою та потоваришував із петербурзькими зодчими. Він просив, вимінював або купував у них ескізи нових будівель або домагався можливості зняти з них копії, для чого завів помічника, який перемальовував креслення нехай і не дуже красиво, але швидко і досить точно. У Петербурзі працювали над проектом корінного перетворення міста. Берхгольц за короткий час зібрав величезну колекцію креслень не лише найчудовіших столичних будівель, а й послідовні зображення фасадів усіх основних вулиць північної столиці: 306 креслень із зображенням 331 споруди. Над малюнком кожного будинку він сам писав ім'я та звання власника. Крім того продовжував робити замальовки і креслення під час своїх подорожей, зокрема понад два десятки малюнків споруд в Києві, Козельці, Батурині, а також млина і поштових станцій які він зустрів по дорозі.[11] Виїжджаючи із Росії, Берхгольц майже повністю вивіз свою колекцію. У Петербурзі залишилося лише два десятки первісних варіантів, які пізніше потрапили до Ермітажу. Невідомим чиноном основна частина колекції була придбана Швецією, імовірно для використання у військових цілях, хоча подробиці цієї угоди залишаються невідомими.[12] Приблизно до 1960-х рр. колекція креслень вивезених Берхгольцем була засекречена, а її місцезнаходження було невідомим.[12] Після розсекречення вона зберігається у Національному музеї Швеції у Стокгольмі у складі так званої «Тессін-Хорлеманської колекції», названої на честь шведського військового та державного діяча Карла Густава Тессіна. Як виявив шведський дослідник та архівний працівник Бйорн Хенрік Халльстрем, саме до нього Ф. В. Берхгольц звертався в 1749 р. з проханням про допомогу, після чого отримав 1000 екю «за надані Швеції послуги». Через що є підстави вважати його власником колекції або, як мінімум, провідним посередником у її придбанні.[13] У 2019 році петербурзьке видавництво «Крига» набуло права на видання копій креслень з «Тессін-Хорлеманської колекції» та видало колекцію Берхгольця обмеженим тиражем у вигляді набору повнорозмірних планшетів з окремим томом пояснень та коментарів.[14] ЩоденникПід час другого перебування у Росії в 1721—1725 рр. Берхгольц вів докладний щоденник. Дізнавшись про це, видавець альманаху Magazin für die neue Historié und Geographie Бюшинг в 1765 посилено просив Берхгольца надати йому щоденник для друку, але автор відхилив пропозицію. Невдовзі Берхгольц помер; Бюшингу вдалося дістати рукопис від спадкоємців, і у 1785—1788 роках він надрукував щоденник із невеликими скороченнями у томах 19—22 вищезгаданого журналу. Нотатки щоденника починаються 13 квітня 1721, у день, коли автор отримав наказ від герцога виїхати з Парижа до Росії, і закінчуються 30 вересня 1725 року. У 1857—1860 роках щоденник був переведений і виданий І. Аммон; повний переклад цієї праці виходив під назвою «Щоденник камер-юнкера Берхгольця», у 4 частинах (2-ге видання, 1859—1862 роки). Всього російською мовою він був виданий тричі. Історик М. Устрялов дуже високо цінував працю Берхгольця:
Оригінальний текст (рос.)
Никакое историческое художественное изложение не может дать столь верной идеи о тогдашнем времени, как простой безыскусственный, с тем вместе до мелочей отчетливый рассказ Берхгольца. Дневник его… превосходит всё, что ни писали иноземцы о Петре Великом. Берхгольц перевершує більшість мемуаристів петровського часу точністю та детальністю описів. Молодий камер-юнкер, автор щоденника — спостерігач об'єктивний, неупереджений, але водночас і вкрай дріб'язковий. Він докладно описує все те, що бачив і чув, супроводжуючи свого государя; про Петра та його сподвижників він мав уявлення лише по зустрічах на асамблеях та маскарадах. Країна, народ, реформа його мало цікавлять, зате безцінні для істориків у щоденнику Берхгольця описи придворних свят, асамблей, спусків кораблів, страт тощо, що дають цікаві риси придворних вдач. Див. такожКоментаріПримітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
