|
Феофіл Пашковський
Феофіл (в миру Феодор Миколайович Пашковський; 18 лютого 1874, Київ — 27 червня 1950, Сан-Франциско) — єпископ невизнаної Православної Церкви Америки з-під омофору Московської патріархії, архієпископ Сан-Франциський і митрополит всієї Америки і Канади. ЖиттєписНародився 6 лютого 1874 року в Києві в родині священника Миколи та Наталі Пашковських [1]. Будучи студентом Київської духовної академії, захворів кісткової хворобою, яку лікарі визнали невиліковною, проте Іоанн Кронштадтський помолився за нього, коли відвідував школу, і юний Феодор видужав. На знак подяки, він дав обітницю стати послушником в печерах Київської лаври і виконав її в 1894 році. Закінчивши в 1894 році духовну семінарію по першому розряду, на запрошення єпископа Алеутського і Аляскинського Миколи Зьорова в кінці того ж року прибув до Сан-Франциско, де був призначений секретарем адміністрації Північно-Американської місії. 17 листопада 1897 року одружився з американкою сербського походження Хелен Дабович [1] і 4 грудня того ж року висвячений в сан священника. Служив у Сан-Франциському кафедральному соборі. У 1900 році у нього народився син Борис, згодом відомий американський військовий контррозвідник. У 1906 році повернувся з архієпископом Тихоном Беллавіним в Російську імперію. Служив у останнього в єпархіальному управлінні у Віленській єпархії. З початком Першої світової війни — військовий священник в Російській імперії. У 1917 році овдовів. Брав участь в наданні допомоги голодуючим на Поволжі, організованої YMCA. 27 квітня 1922 року патрірхом Тихоном і синодом призначений єпископом Чикаго. (Тоді ж митрополит Платон Рождественський був призначений тимчасовим керуючим Північно-Американської єпархією [2]). Після цього був пострижений в чернецтво. 3 грудня 1922 хіротонізований на єпископа Чиказького, вікарія Північно-Американської єпархії; хіротонію здійснювали керуючий православними парафіями в Америці митрополит Платон Рождественський, єпископ Бруклінський Євтимій Офейш і архієпископ Неапольський Пантелеймон Афанасіадіс (Єрусалимська православна церква). З 4 серпня 1925 по 30 липня 1926 року тимчасово керував Канадської єпархією [1]. З 1931 року — єпископ Сан-Франциський. 23 листопада 1934 року на Соборі митрополичого округу (5-му Всеамериканському соборі) в Клівленді обраний наступником митрополита Платона і призначений митрополитом всієї Америки і Канади зі збереженням титулу архієпископа Сан-Франциського [3] . Внаслідок того, що він став наступником ієрарха, що відділився від Церкви, підпав під дію накладеної на останнього церковної заборони. 5 січня 1935 року був заборонений у священнослужінні рішенням патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія Страгородського [4]. Взяв курс на об'єднання російських церков: в 1935 підписав «Тимчасове Положення про РПЦ закордоном», згідно з яким очолювана ним Північно-Американська митрополія формально увійшла в підпорядкування Архієрейському Синоду в Сремських Карловцях. Особливу увагу надавав налагодженню християнської освіти на парафіяльному рівні, а також відновленню семінарської освіти. Після закриття семінарії в Теналфі, штат Нью-Джерсі, в Америці протягом 15 років не було власної семінарії. За сприяння Феофіла була заснована Свято-Володимирська духовна семінарія, а потім пастирська школа і притулок для сиріт при Тихонівському монастирі в Саут-Кейнані, штат Пенсільванія. Придбав будинок для Покровського собору в Нью-Йорку, який став духовним і адміністративним центром Північно-Американської митрополії [5]. Під час правління митрополита Феофіла Північно-Американська митрополія отримала офіційне визнання відповідно до законодавства США. На початку 1945 року послав двох своїх представників на Помісний собор у Москві, однак вони запізнилися на засідання Собору, внаслідок того, що патріарший місцеблюститель митрополит Алексій Симанський, побоюючись, що на Соборі може початися зближення Північноамериканської митрополії зі східними патріархами, прямо просив Раду у справах РПЦ забезпечити затримку літака з делегатами митрополита Феофіла [6] (військовий літак, що летів через Аляску і Сибір, був затриманий в Красноярську, і далі делегація за порадою місцевого уповноваженого Ради у справах РПЦ Лаксенка діставалася до Москви поїздом [7]). Восени 1945 року двічі мав зустрічі з архієпископом Ярославським і Ростовським Алексієм (Сергєєвим), що відвідували Північну Америку, і мав з ними розмову про можливе прийняття Митрополії в Московському патрірхаті: митрополит Феофіл наполягав на повній автономії Північноамериканської митрополії, на незалежності у внутрішніх справах і визнання Патріарха лише духовним очільником [8]. 26–29 листопада 1946 року в Клівленді відбувся Собор духовенства і мирян, який більшістю голосів (187) висловився за відновлення спілкування з Московським патріархатом за умов збереження «повної автономії » Митрополії [9]. Крім того, Собор, підтвердивши віру і лояльність митрополиту Феофілу, ухвалив рішення відмовитися від адміністративного підпорядкування Архієрейському Синоду РПЦЗ. Частина священнослужителів (61 голос) не погодилася з таким рішенням і вважала за краще залишитися в підпорядкуванні РПЦЗ. Ідейним очільником цієї групи був архієпископ Віталій Максименко. Крім нього в підпорядкуванні РПЦЗ залишилися архієпископ Тихон Троїцький, єпископи Ієронім Чернов, Іоасаф Скородумов і Серафим Іванов. Відносини РПЦЗ і Північноамериканської митрополії звідтоді були розірвані. Митрополит Феофіл направив до Москви повідомлення про постанови Клівлендського Собору і пообіцяв вислати його протоколи [8]. Проте, на практиці митрополит Феофіл ухилявся від імплементації рішення Клівлендського собору про відновлення спілкування з Московським патріархатом, що, зокрема, виражалося в його відмові від співслужіння з патріаршим екзархом в Північній Америці митрополитом Веніаміном Федченковим (був призначений московським синодом ще в 1933) [8] [10], а також ухилявся від прямих особистих контактів з представником патріарха Алексія І митрополитом Григорієм Чуковим, який знаходився в США з липня по жовтень 1947 року з метою перемовин про умови приняття Митрополії в юрисдикцію Московського патріархату і так і не зумів виробити прийнятний для обох сторін варіант входження Митрополії в Московську патріархію. [9] [4] Внаслідок цього 12 грудня 1947 року Патріарх Алексій I і Священний синод постановили:
Управління Феофіла мало надзвичайно важливе значення для заспокоєння і встановлення автономності управління Православної російської церкви в Америці, що отримала офіційне положення (інкорпорована) відповідно до американського законодавства. Помер 27 червня 1950 року в Сан-Франциско у розколі РПЦЗ, виключений також із числа останньої розкольницької організації, під забороною як з боку Московського Патріархату[4], так і з боку Архієрейського Синоду РПЦЗ[12]. Література
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
