Уфімцев Анатолій Георгійович

Уфімцев Анатолій Георгійович
рос. Уфимцев Анатолий Георгиевич
Народився	12 (24) листопада 1880 Курськ, Російська імперія
Помер	10 липня 1936(1936-07-10) (55 років) Курськ, РСФРР, СРСР
Поховання	Херсонське кладовище Курськаd
Країна	Російська імперія  Російська республіка  Російська СФРР  СРСР
Діяльність	винахідник, конструктор
Alma mater	Курське реальне училищеd
Медіафайли у Вікісховищі

Анато́лій Гео́ргійович Уфі́мцев (рос. Анатолий Георгиевич Уфимцев; 24 березня 1880, Курськ — 10 липня 1936, Курськ) — російський радянський винахідник-самоучка, конструктор літальних апаратів і двигунів, підприємець^[1].

Народився 12 [24] березня 1880(18800324) року в місті Курську (нині Російська Федерація) в сім'ї землеміра. Онук астронома Федора Семенова. З дитинства мав схильність до виготовлення різних виробів, зокрема у 12 років самостійно побудував динамомашину, а у 16 річному віці, співчуваючи своїм революційно налаштованим товаришам, виготовив електричне перо для множинного копіювання та швидкодрукарську машину для роздруківки прокламацій^[2]. Навчався у Курському реальному училищі, але після 4 класу покинув навчання^[2].

Навесні 1898 року, виражаючи протест проти релігії, разом із трьома товаришами виготовив вибуховий пристрій із годинниковим механізмом, який було підкладено під головний предмет поклоніння — Курську ікону Божої Матері(інші мови) в Знам'янському соборі та підірвано 8 (20) березня. Вибух не завдав людських жертв (так було задумано), а матеріальні збитки виявилися великими. 1901 року його у вина у цьому теракті випадково розкрилася і він був ув'язнений до Петропавлівської фортеці, а потім висланий на п'ять років до Акмолінська^[2]. Максим Горький, співчуваючи Анатолію, надав йому своєчасну матеріальну допомогу. На гроші письменника винахідник обладнав у Акмолінську невелику майстерню з ремонту побутової техніки, робота у якій забезпечувала існування. У цій же майстерні він почав виготовляти і продавати гасово-калільні лампи та нафтокалільні ліхтарі оригінальної конструкції: в полум'я гасового ґнота він увів металевий ковпачок, який, розжарюючись, сам починав світитися, у багато разів збільшуючи яскравість звичайного полум'я^[3].

Після повернення до Курська у 1906 році, у своїй садибі на Семенівській вулиці, № 13^[4] обладнав майстерню з ремонту швейних машин та велосипедів, а також і далі виготовляв гасові ліхтарі, постійно вдосконалюючи їх конструкцію. Ліхтарі його конструкції були встановлені та працювали на вулицях Курська, Севастополя та інших міст Російської імперії^[1][3].

У 1909 році зібрав два двоциліндрові, двотактні, ротативні, авіаційні двигуни; у 1909—1910 роках виготовив два зразки незвичайних літальних апаратів з крилом у вигляді частини сферичної поверхні великого радіуса — «сфероплани» ^[a][2]. У 1910 році почав виготовляти удосконалені двигуни внутрішнього згоряння для молотилок, які за надійністю були найкращими серед аналогічних двигунів того часу, отримав патент на двотактний нафтовий двигун (патент Росії № 28318 від 31 грудня 1915 року). Спроєктував авіаційний двигун, де застосував висунутий ним у 1902 році принцип біротативності. 13 жовтня 1911 року на чотирициліндровий біротативний двигун отримав патент № 19 997^[1]. 1912 року, на Міжнародній виставці повітроплавання в Москві, за цей двигун отримав Велику срібну медаль^[5][b].

До початку Першої світової війни серійно виготовляв двигуни для молотилок. Під час війни повернувся до виробництва біротативних двигунів для потреб військової авіації. Значний внесок у розвиток техніки зробив вже після закінчення війни, створивши вперше у світі надійно працюючу вітроелектростанцію. Для використання в ній він у 1918 році винайшов інерційний акумулятор-маховик і, за допомогою професора Володимира Ветчинкіна, запропонував перше у світі вітроколесо з поворотними лопатями і змінним кутом атаки. У квітні 1923 року уряд Росії виділив для будівництва вітроелектростанції 5000 рублів. Вона була збудована у дворі садиби винахідника і дала перший струм 4 лютого 1931 року. Вітроелектростанція освітлювала його двоповерховий будинок, а також частину вулиці Семенівської, живила всі верстати його майстерні, яка розміщувалася у підвалі. Завдяки інерційному маховику вагою 360 кілограмів, розміщеному у вакуумній камері (щоб виключити тертя про повітря), вітроелектростанція протягом кількох годин давала струм навіть у безвітряну погоду^[2].

Помер у Курську 10 липня 1936 року. Похований у Курську на Херсонському цвинтарі^[6].

10 липня 1936 року у будинку винахідника на вулиці Семенівській, № 13 було відкрито музей. У повоєнні роки будинок та садиба були передані Курській обласній станції юних техніків^[3]. На будинку встановлено дві меморіальні дошки. Одна з них повідомляє, що «в цьому будинку жив і працював винахідник вітроелектродвигунів Анатолій Георгійович Уфімцев (1880—1936)», інша, що «7 липня 1928 року великий пролетарський письменник Олексій Максимович Горький відвідав винахідника Анатолія Георгійовича Уфімцева»^[4].

• Уфимцев, Анатолий Георгиевич // Биографический словарь деятелей естествознания и техники / А. А. Зворыкин. — Москва : Большая советская энциклопедия, 1959. — Т. 2. — С. 295. (рос.);
• Уфимцев, Анатолий Георгиевич // Энциклопедический словарь. В двух томах / Б. А. Введенский (главный редактор). — Москва : «Советская энциклопедия», 1964. — Т. 2. — С. 561. (рос.)