Устименко Василь Євдокимович

Устименко Василь Євдокимович
Устименко Василь Євдокимович
	Василь Устименко
Народився	18 січня 1937; Жукля, Корюківський район, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР
Помер	2 квітня 2020 (83 роки)
Країна	Україна; СРСР
Діяльність	історик, військовослужбовець, державний діяч, журналіст
Учасник	Друга світова війна
Військове звання	генерал-майор внутрішньої служби України[d]
Нагороди	;
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Устименко.

Василь Євдокимович Устименко (нар. 18 січня 1937(19370118), Жукля Корюківського району — пом. 2 квітня 2020, Київ^[1]) — український журналіст, краєзнавець, автор, співавтор і упорядник понад 20 книг з історії Чернігівського краю, один з фундаторів Служби спеціального фельд'єгерського зв'язку України, держслужбовець 2-го рангу, Лауреат премій імені Михайла Коцюбинського та Дмитра Яворницького, народний посол України, дійсний член Товариства «Інтелект нації», генерал-майор внутрішньої служби України у відставці.

Життєпис

Учасник Німецько-радянської війни, у п'ятирічному віці перебував разом із матір'ю, братом, сестрою та іншою ріднею у лісах партизанської Корюківщини. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії.

Обирався до комсомольських та партійних органів райкомів, обкому і ЦК Компартії України.

За постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, рішенням ЦК КПУ він був направлений на службу в органи МВС України, де займався питаннями кадрового забезпечення органів внутрішніх справ, створив і очолив Урядовий військово-кур'єрський зв'язок в Україні, Службу дипломатичних кур'єрів України. Працював коло витоків створення державної служби і Національного бюро розслідувань України.

Очолював службу віце-прем'єр-міністра України з питань безпеки і надзвичайних ситуацій та службу в.о. Прем'єр-міністра України. Працював керівником апарату Національного бюро розслідувань, керівником служби міністра МНС, першим заступником голови громадської ради МНС України.

Член редакційної колегії календарів-щорічників Чернігівського земляцтва за 2000—2003. та газети «Отчий поріг». З 1999 — член Ради товариства, керівник Корюківського регіонального земляцького відділення.

Помер на 84-му році життя після хвороби 2 квітня 2020 року^[2]. Похований в Києві, на Байковому кладовищі (ділянка № 33, 50°25′03″ пн. ш. 30°30′07″ сх. д. / 50.4176167° пн. ш. 30.5021583° сх. д. / 50.4176167; 30.5021583).

Книги

«Жукля», Київ: «Етнос», 2009
«Зведи свій храм. З історії Свято-Покровського трипрестольного храму с. Жукля на Чернігівщині» — Київ: Вид-во «Академпрас», 2011
«Обов'язок. Звитяга. Честь. З історії Урядового військово-кур'єрського зв'язку та Служби дипломатичних кур'єрів України» — Київ: «Етнос», 2011.
«У кожного своя правда. Істина одна : Корюківка : Довічний біль» — історія Корюківської трагедії.^[3]
«Слово про вчителя» (Київ, 2015).^[4]