Усне мовлення

У́сне мо́влення — форма мовленнєвої діяльності, яка включає розуміння сприйнятого на слух мовлення та здійснення мовленнєвих висловлювань у звуковій формі (говоріння)[1].

Усне мовлення може здійснюватися під час безпосереднього контакту співрозмовників[2] або може бути опосередковане технічним засобом (телефоном тощо), якщо спілкування відбувається на значній відстані.

Характерні риси й види усного мовлення

Для усного мовлення, на відміну від писемного, характерні[3]:

• надлишок (наявність повторів, уточнень, пояснень);
• використання невербальних засобів спілкування (жестів, міміки);
• економія мовленнєвих висловлювань, еліпсиси (мовець може не називати, пропускати те, про що можна легко здогадатися).

Усне мовлення завжди обумовлене мовленнєвою ситуацією.

Розрізняють[3]:

• непідготоване (спонтанне) усне мовлення (діалог, інтерв'ю, дискусія) та підготоване усне мовлення (лекція, виступ, звіт);
• діалогічне (безпосередній обмін висловлюваннями між двома чи кількома особами) та монологічне (звернене до одного або групи слухачів, іноді — до самого себе) усне мовлення.

Див. також

• Мовлення
• Публічний виступ
• Спілкування

Примітки

1. Усне мовлення, його основні особливості. Повні уроки — Гипермаркет знаний. Гіпермаркет Знань - перший в світі!. Процитовано 30 серпня 2019.
2. Будна, Наталя. Уроки розвитку зв’язного мовлення 3 клас (укр.). bohdanbooksco. с. 6. ISBN 9789661039130. ... — Правильно, ми можемо сказати тільки тоді, коли почуємо голос. Ми його чуємо, коли звертаємось один до одного, ставимо запитання і отримуємо відповіді. Це і є усне мовлення. ...
3. Дербеньова, T. M. Писемне й усне мовлення: методичні рекомендації: для вищих навчальних закладів культури i мистецтв I-II рівнів акредитації (укр.). Вінниця. ISBN 9789663825021. OCLC 960076516.

Посилання

• Усна мова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 517.