|
Умоджа
Умоджа (суах. umoja, [uˈmɔɗʒɑ], «єдність»[1][2]) — поселення в Кенії, засноване 1990 року жінками народу самбуру, не згодними з насильством і підлеглим становищем, якого вони зазнавали в рідних поселеннях[1]. 2006 року в Умоджі жило 50 жінок і близько 220 дітей[3]. Село зовні схоже на звичайні села самбуру: хатини так само будують з суміші землі і коров'ячого гною, а оточує будинки огорожа з колючого чагарнику[4]. Однак у звичайних поселеннях панує суворий патріархат, до жінок ставляться як до власності, а Умоджа мало того, що населена майже виключно жінками, вони ж заснували це село і керують ним[4][1]. Головна в селі - вождь-засновниця Ребекка Лолосолі (суах. Rebecca Lolosoli)[4]. У 2000-х роках в Умоджі з'явилися кемпінг і реміснича лавка, які приваблюють туристів[5]. Ребекка ЛолосоліРебекка народилася 1962 року в селі Вамба (суах. Wamba), вона отримала початкову освіту і була видана в шлюб у 18 років. Її чоловік Фабіано Давид Лолосолі дозволяв їй торгувати і займатися проблемами зґвалтованих, хоча це викликало невдоволення інших чоловіків села: вони побили Фабіано, і Ребекка вирішила піти від нього, щоб не накликати гніву сусідів. 1990 року вона разом з 14 іншими жінками заснувала Умоджу і стала продавати продукти харчування[6], а з 1992 року - намиста[1][5]. 2009 року чоловік Ребекки взяв зброю і намагався знайти дружину, щоб застрелити, але її не було вдома[7]. ПричиниОсновних причин переїхати в Умоджу у жінок дві. Першу хвилю сюди привело насильство: жінки повідомляють про те, що після зґвалтувань британськими солдатами їх виганяли з дому або навіть намагалися вбити чоловіки, мотивуючи це тим, що зґвалтована дружина «безчестить» чоловіка[4][2][7]. Умоджа співпрацює з адвокатом Мартіном Деєм, який говорить, що через те, що в разі визнання провини британського громадянина кенійкам виплачується компенсація, з'явилося кілька лжесвідків, однак підкреслює, що серед перших 200 повідомлень про зґвалтування він не знайшов жодного хибного[8]. Британські військові висловили бажання співпрацювати з питання зґвалтувань жінок самбуру, але вести розслідування було доручено їх представникам[8]. Другою причиною є підлегле становище жінок у самбуру: жіноче обрізання, примусові шлюби зі старійшинами (у самбуру одружитися може тільки старійшина)[9], зґвалтування, побиття[7][1][10]. Сім'я може вигнати вдову, оскільки жінка вважається лише джерелом збитку[1]. Накопичивши грошей, жительки села викупили землю, на якій живуть[6]. Повсякденне життяМешканки Умоджі займаються традиційними промислами самбуру: виготовляють різнокольорові намиста, які продають при дорозі, що веде до заповідника Самбуру, і на своєму сайті, а також варять на продаж місцевий слабоалкогольний аналог пива[5], що дозволяє заробляти достатньо грошей для проживання[10]. У традиційному суспільстві самбуру діти займаються випасом худоби з 6-7 років[11], однак у селі Умоджа всі діти ходять до школи[4][2]. Мешканки й самі мають можливість відвідувати школу, де вчаться читати, писати та іншим базовим навичкам[1]. В Умоджі діє короткий звід правил: потрібно носити традиційний одяг, намиста[1][12], заборонено жіноче обрізання[1][2]. Є суперечливі відомості щодо того, чи можна чоловікам, які не є дітьми мешканок, спати в селі[1][4][10]. Жінки також наймають чоловіків для випасу худоби й обгородження села колючими чагарниками[4]. До жінки на короткий період може приїхати коханець. Крім власного прикладу та надання притулку жительки села допомагають жінкам довколишніх сіл, проводячи уроки, на яких розповідають про права жінок, рівність статей і вчать запобігати насильству [1]. У село приходять не тільки самбуру, там же живе кілька людей з племені туркана[1]. На території округу Самбуру[en], крім Умоджі, знаходиться аналогічне жіноче село Сенчен (суах. Senchen)[13]. НебезпекиЧоловіки спробували заснувати конкурентне село за кілометр від Умоджі, однак через кілька місяців відмовилися від цієї ідеї[5][7]. Жителі сусіднього міста Арчер-Пост 2005 року намагалися зупиняти машини, що йдуть у заповідник, погрожуючи їм розправою, якщо ті заїдуть в Умоджу[5]. Крім того, періодично на село нападають злодії[5]. У самбуру немає розлучення, тому чоловіки з інших сіл періодично намагаються повернути дружин, яким, у разі наполегливості перших, доводиться звертатися до влади[4]. Ребекка Лолосолі вже чула погрози на свою адресу, коли була запрошена на нью-йоркську конференцію ООН з проблем гендерної рівності: тоді чоловіки з сусіднього села обіцяли її вбити, проте вона все одно поїхала[7]. Посушливість регіону Самбуру і повені річки Евасо-Нгіро (притока Джубби)[en] також періодично загрожують існуванню села[14]. Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
