Українське Національне Об'єднання (Канада)

Украї́нське Націона́льне Об'є́днання (УНО) в Канаді — суспільно-політична організація, виникла на початку 1930-х років з ініціативи націоналістів, під впливом яких залишається й досі (ОУН-А. Мельника)[1].

Перший осередок постав у Едмонтоні 1932; 26 липня 1934 в Саскатуні відбулася крайова конференція, яка оформила УНО на терені Канади. До УНО входять місцеві філії, яких на 1980 було 56, а за весь час існування 112 (частина їх припинила діяльність через розселення українських іммігрантів); число членів 6200 (1980). Крайова екзекутива (згодом президія) мала осідок у Саскатуні, з 1943 у Вінніпеґу, а з 1954 в Торонто[1].

Голови: О. Григорович, Володимир Коссар, В. Гультай, М. Плавюк, Я. Білак, М. Мицик, Л. Філь[2]. З УНО співпрацюють ідеологічно споріднені, так звані братні організації: Українська Стрілецька Громада, Організація Українок імені О. Басараб, Молодь Українського Національного Об'єднання; при УНО діє Український визвольний фонд[3]. УНО відіграло важливу ролю при заснуванні Комітету Українців Канади.

УНО веде широку культурно-освітню діяльність: народні доми (14), школи українознавства (1980 — 18), Вищі освітні курси[4], літні виховні табори молоді, гуртки самодіяльності. При філіях діяли репрезентативні ансамблі: хор О. Кошиця (Вінніпеґ), хор Н. Городовенка (Монреаль), танцювальна група «Калина» (Торонто). Найбільша філія в Торонто (бл. 600 чл.), вона має літню оселю біля оз. Сімко. У Вінніпеґу при УНО створено 1944 «Осередок української культури і освіти»[5]. УНО ініціювало творення кооператив і кредитових кас. На політичному відтинку поборювало радянофільство серед українських іммігрантів, організувало протестні акції проти польської політики на Західних Землях, а по війні концентрується на протирадянських акціях. При УНО діє видавництво, що видає тижневик «Новий шлях», календарі-альманахи та ін. публікації[6].

У серпні 2022 року Росія визнала УНО Канади «небажаною організацією»[7].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Українське Національне. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 9. litopys.org.ua. Процитовано 10 березня 2024.
  2. ↑ Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Париж-Нью-Йорк: Вид-во "Молоде життя". 1980. Ч. 9. с. 3411.
  3. ↑ Мастикаш, Є. (1982. Т. 1. Ч. 1). Структурний розвиток організаційної системи Українського Національного Об’єднання Канади та його Братніх Організацій // На шляху до національної єдності. Торонто. с. 29.
  4. ↑ Павло Маценко. Музиколог, композитор і громадський діяч / за ред. В. Вериги, Д. Яремчука і М. Говійки-Підкович : збірник на пошану 90-ліття. Торонто: Вид. УНО. 1992. с. 33—40.
  5. ↑ ПРО НАС. UNF Edmonton (укр.). Процитовано 10 березня 2024.
  6. ↑ Марунчак, М. Г. (1991). Історія українців Канади. Вінніпег: Українська вільна Академія наук в Канаді. с. 174—175.
  7. ↑ Российский Минюст объявил «нежелательными» три канадских организации. Две из них связаны с Украиной. Meduza (рос.). 19 серпня 2022. Процитовано 1 вересня 2022.

Посилання