Описаний в 1966—1968 роках[7], названий на честь австралійського хіміка Артура Девіда Ведслі (Arthur David Wadsley (1918—1969)), відомого своїми роботами в галузі структурної кристалографіїмінералів та неорганічних сполук.
Вадслеїт () може формуватися або шляхом трансформації на глибині близько 300 км клинопіроксенів відповідно до реакції:
= (вадслеїт) + (стишовіт), або як результат перебудови олівіна на глобальному кордоні «410 км». На рубежі «520 км» вадслеїт трансформуються в шпінелеподібнийрингвудит ().
Вадслеїт і рінгвудіт розглядаються як головні акумулятори води в перехідній зоні (410—670 км), запаси якої перевищують обсяг Світового океану.[8] З кристалохімічної точки зору ця особливість складу формально безводних вадслеїту та рингвудиту визначається заміною в їх структурах частини аніонів O 2 — на гідроксильні групи OH -. Причиною цього у структурі вадслеїта служить присутність атомаО, який бере участь у SiO 4 -тетраедрах, а координований лише п'ятьма атомами Mg. Таким чином, сума валентних зусиль на цьому аніоні — 1.67, що можна пояснити лише входженням до 33 % групами ОН та у поєднанні зі спотворенням катіонних поліедрів.
Трансформація олівіну в вадслеїт має призводити до збільшення швидкостей проходження сейсмічних хвиль на 13 %. Насправді ж, на глибині 410 км вона збільшується лише на 3 — 5 %. Щоб уникнути протиріч між петрологічною моделлю верхньої мантії та сейсмологічними даними, допускається входження додаткових атомівзаліза та водню до структури вадслеїту, що призводить до зменшення жорсткості речовини перехідної зони, і, відповідно, до зниження швидкості поширення сейсмічних хвиль.
Як припускає Ю. М. Пущаровський, збагачення вадслеїту залізом має залучити до реакції велику кількість олівінамантії. У свою чергу, це має супроводжуватися зміною хімічного складу порід поблизу межі розділу «410».[9]
↑IMA1982-012: Price G. D., Putnis A., Agrell S. O., Smith D. G. W. Wadsleyite, natural ß-(Mg, Fe)2SiO4 from the Peace River meteorite, The Canadian Mineralogist. 1983. N 21. P. 29-35
Ashbrook S. E., Le Polle L, Pickard C. J., Berry A.J, Wimperise S and Farnanf I (2006) First-principles calculations of solid-state 17O and 29Si NMR spectra of Mg2SiO4 polymorphs. Physical Chemistry Chemical Physics, 2007, 9, 1587—1598 (Also available at http://www.rsc.org/pccp.)
H Horiuchi and H Sawamoto (1981) β-(Mg,Fe)2SiO4: Single crystal X-ray diffraction study. American Mineralogist, 66, 568—575
Huang XG, Xu YS, Karato SH (2005) Water content in the transition zone from electrical conductivity of wadsleyite and ringwoodite. Nature. 434, 746—749. 7 April 2005
Kleppe, Annette K, (2006) High-pressure Raman spectroscopic studies of hydrous wadsleyite II, In: American Mineralogist, July 2006, Vol. 91, Issue 7, pp. 1102—1109
Mibe K, Orihashi Y, Nakai S, Fujii T (2006) Element partitioning between transition-zone minerals and ultramafic melt under hydrous conditions. Geophysical Research Letters 33 (16): Art. No. L16307. 19 Aug 2006
GD Price, A Putnis, SO Agrell and DGW Smith (1983) Wadsleyite, natural β-(Mg,Fe)2SiO4 from the Peace River meteorite. Canadian Mineralogist, 21, 29-35
JR Smyth (1987) β-Mg2SiO4: A potential host for water in the mantle? American Mineralogist, 72, 1051—1055
JR Smyth (1994) A crystallographic model for hydrous wadsleyite: An ocean in the Earth’s Interior? American Mineralogist, 79, 1021—1024
JR Smyth, T Kawamoto, SD Jacobsen, RJ Swope, RL Hervig, and JR Holloway (1997) Crystal structure of monoclinic hydrous wadsleyite. American Mineralogist, 82, 270—275.
K Tokár, PT Jochym, P Piekarz, J Łażewski, M Sternik, and K Parlinski (2013) Thermodynamic properties and phase stability of wadsleyite II Physics and Chemistry of Minerals 40(3), 251—257, doi:10.1007/s00269-013-0565-9
