Угре-Мар'є
Угре-Мар'є, повна назва Сосьєте анонім д'Угре-Мар'є (фр. Société anonyme d'Ougrée-Marihaye — «Акціонерне товариство Угре-Мар'є») — бельгійська компанія, консорціум, що володіла металургійними заводами і вугільними шахтами. Була однією з провідних компаній в галузі чорної металургії Бельгії. Була створена у 1900 році шляхом злиття металургійного комбінату в місті Угре (тепер в складі міста Серен) у провінції Льєж та вугільних шахт Мар'є. У 1955 році компанія об'єдналась з компанією «Джон Кокеріль» з утворенням компанії «Кокеріль-Угре». ІсторіяУ 1809 році в місті Угре було створено залізоробний завод Угре (фр. La Fabrique de Fer d'Ougrée). У 1835 році в Угре було створено Товариство вугільних шахт і доменних печей Угре (фр. Société des Charbonnages et Hauts-Fourneaux d'Ougrée). Обидві ці компанії об'єдналися у 1892 році з утворенням акціонерного товариства Угре (фр. Société anonyme Ougrée), яке в свою чергу у 1900 році об'єдналося з Товариством вугільних шахт Мар'є (фр. Charbonnages de Marihaye), в результаті чого й було утворено Акціонерне тованиство Угре-Мар'є. 1905 року до компанії було приєднано металургійний завод у місті Роданж, що в Люксембурзі. Вже на початку 20 століття компанія була одним з основних виробників металу в Бельгії; у 1914 році вона експлуатувала 8 доменних печей і виробляла 500 000 тонн сталі на рік. Вона випускала напівфабрикати, бруски, балки, рейки та листи. Німецька окупація під час Першої світової війни залишила компанію спустошеною з лише двома діючими доменними печами. Реконструкція виробничих потужностей відбулася між 1919 і 1924 роками. У 1929 і 1931 роках компанія взяла під контроль низку інших металургійних і вугільних компаній Бельгії. Після економічної кризи 1929 року і великої депресії від компанії відокремилися і стали незалежними кілька гірничо-металургійних підприємств — у Самбре і Роданж. У 1949 році під контролем компанії «Угре-Марьє» перебувало біля 20 % всієї виплавки сталі в Бельгії, під контролем інших 2 компаній «Кокеріль» і «Провіданс» — 26 % і 12 % відповідно.[2] Література
Виноски |