|
Тіта Мерельйо
Ла́ура А́на Мере́льйо (ісп. Laura Ana Merello), більш відома як Ті́та Мере́льйо (ісп. Tita Merello, 11 жовтня 1904, Буенос-Айрес — 24 грудня 2002, там само) — аргентинська акторка і співачка у жанрі танго. Біографія Лаура Ана Мерельйо народилася 11 жовтня 1904 у бідній родині у буенос-айреському районі Сан-Тельмо[en]. Коли їй було чотири місяці, її батько помер від туберкульозу, а у віці п'яти років мати здала її до дитячого будинку, оскільки мала працювати і не могла піклуватися про дитину. У віці 10 років у Мерельйо помилково діагностували туберкульоз і лікарі порекомендували їй жити у сільській місцевості. Вона переїхала до дядька, у якого працювала як служниця. Вона ніколи не ходила до школи і не вміла читати. 1916 року вона переїхала жити до матері, яка повторно вийшла заміж. Вона розпочала свою кар'єру 1917 року у театральному хорі, а також співала у кафе. Тоді ж вона отримала прізвисько Тіта за назвою однією з пісень, яку виконувала. Її кар'єра пішла вгору 1923 року, коли вона навчилася читати й отримала роль у спектаклі у Театрі Майпо, а згодом і в інших театрах аргентинської столиці. 1927 року Тіта Мерельйо записала свої перші дві пісні у жанрі танго для лейбла Disco Nacional-Odeón: «Te acordás reo» і «Volvé mi negra»[8]. 1929 року вона записала ще двадцять танго для RCA Victor. Внаслідок цього у 1920-х роках вона стала однією з зірок, які співали танго.  1930 року Тіта Мерельйо на прохання Лібертад Ламарке замінила останню у гумористичному спектаклі «El conventillo de la Paloma», який на той час був одним з найпопулярніших в Аргентині, що зробило її відомою у театральних колах. Паралельно 1931 року Мерельйо почала працювати редактором у журналі «Voces». Її дебют у кіно відбувся 1933 року у першому аргентинському звуковому фільмі «Танго!»[en] разом з Лібертад Ламарке і Луїсом Сандріні[9]. Знявшись у декількох фільмах у 1930-х, вона відзначилася як драматична акторка головною роллю у «Фузі» (1937) режисера Луїса Саславського[9][8]. 1946 року разом зі своїм чоловіком Луїсом Сандріні акторка переїжджає до Мексики, де знімається у стрічці «П'ять облич жінки», за яку отримує схвальні відгуки критиків і нагороду Аріель за роль другого плану. Повернувшись в Аргентину, вона грає головні ролі у фільмах «Дон Хуан Теноріо» (1949) і «Філомена Мартурано» (1950), які принесли їй славу. У цей час її стосунки з Сандріні погіршуються і пара розпадається.  Апогеєм кар'єри Тіти Мерельйо стають 1950-ті, коли вона знімається у головних ролях в одинадцяти фільмах і отримує низку нагород. Паралельно вона працює на радіо ведучою програми «Зараз говорить жінка». Після падіння перонізму Тіта Мерельйо змушена була перебратися до Мексики через брак роботи на батьківщині, політичний тиск і звинувачення у контрабанді чаю. У 1960-тих вона знову повертається в Аргентину, де спочатку відмовляється від ролей у кіно, присвятивши себе театру і співу, а згодом здебільшого знімається у фільмах свого друга Енріке Каррераса, які не мають великого успіху. 1962 року вона вперше з'являється на телебаченні, де з 1968 року починає працювати коментаторкою у програмі «Sábados circulares», що спричиняє новий виток її популярності[10]. 1972 року Тіта Мерельйо публікує напівавтобіографічну книгу «Вулиця і я», де публікує свої спогади і деякі вірші власного авторства. 1974 року 70-річна акторка знімається у головній ролі у стрічці «Матінка Марія» про відому знахарку Марію Саломе Лоредо, яка мала значний успіх. Також у 1970-ті Мерельйо вела дві передачі на телебаченні. 1985 року Тіта Мерельйо завершила свою кар'єру, хоча продовжувала з'являтися на радіо і телебаченні. 1990 року вона була удостоєна звання почесної громадянки Буенос-Айреса. 1992 року Мерельйо записала свій останній диск разом з Начею Геварою. 2002 року в акторки діагностували рак молочної залози, який вона вирішила не лікувати. Померла Тіта Мерельйо 24 грудня 2002 року у віці 98 років. Її тіло було кремовано, а попіл поховано на цвинтарі Ла-Чакаріта[en]. Фільмографія   ,_Tita_Merello_y_Tina_Serrano,_en_La_Madre_Mar%C3%ADa.jpg) За час своєї кар'єри у кінематографі Тіта Мерельйо знялася у більш ніж тридцяти кінострічках, переважно драмах. У багатьох фільмах вона виконувала пісні, здебільшого танго[11].
ДискографіяЗа час своєї музичної кар'єри з 1927 по 1974 роки Тіта Мерельйо записала велику кількість пісень, переважно у жанрі танго, але вона виконувала також і болеро, вальси, самбу[en], румбу, ранчеру[en]:
Найвідомішими піснями у її виконанні стали «Se dice de mí»[12] і «La milonga y yo». Також Тіта Мерельйо була автором кількох пісень у жанрі танго, зокрема «Llamarada pasional», присвяченої її коханому Луїсу Сандріні[8]. Нагороди
Визнання Композитор Освальдо Пульесе[en] присвятив Тіті Мерельйо танго «Para Tita», а співак Качо Кастанья[en] пісню «Tita de Buenos Aires». 1993 року було відкрито пам'ятник навпроти будинку, де жила Тіта Мерельйо. 1995 року Національний інститут кіно та аудіовізуальних мистецтв[en] відкрив спеціалізований кінотеатр, де показувала лише аргентинські стрічки, названий іменем Тіти Мерельйо. Кінотеатр функціонував до 2010 року 2004 року на честь сторіччя з дня народження Тіти Мерельйо Театр імені генерала Сан-Мартіна організував показ фільмів, де вона знімалася, а також виставку фотографій і особистих речей акторки. Аналогічний захід провів Факультет філософії Університету Буенос-Айреса. 2005 року на стіні однієї з будівель Національного університету Лануса[en] відкрито мураль, присвячений Тіті Мерельйо. 2010 року відбулася прем'єра біографічної п'єси «Dijeron de mí» про життя Тіти Мерельйо[14]. 2011 року відбулася прем'єра ще однієї біографічної вистави про акторку «Una vida en tiempo de tango». 2013 року була відкрита станція метро у Буенос-Айресі «Hospitales», на стіні якої розташований великий мураль з портретом Тіти Мерельйо. 2014 року пошта Аргентини випустила марку з зображенням Тіти Мерельйо[13]. 2015 року режисерка Вікторія Каррерас представила документальний фільм про Тіту Мерельйо під назвою «Merello x Carreras». 2016 року було запущено супутник BugSat 1, сконструйований в Аргентині і названий Тіта на честь акторки[15]. Портрет Тіти Мерельйо висить у Салоні аргентинських жінок у президентському палаці Каса-Росада як однієї з найвизначніших жінок в історії Аргентини. Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
