Тундростеп

Тундростеп (також мамонтові прерії) — колись розлога екосистема (біотоп) полярних і приполярних областей Євразії та Північної Америки епохи плейстоцену. Реліктові залишки тундростепових ландшафтів — дріадові тундростепи[1] — збереглися до наших днів у Східному Сибіру, в Забайкаллі[2].

Основні риси

Тундростепи перебували на перигляціальних (оточуючих льодовик) територіях з холодним і сухим кліматом. Трав'яний ярус тундростепу формували в основному не мохи (як у тундрі), а злаки. Характерною рисою стародавніх мамонтових прерій було достаток великих тварин: мамонти масою до 10 т, шерстисті носороги, коні, бізони і тури . Незважаючи на сильні морози взимку, за коротке спекотне літо в тундростепу встигало відрости рясне різнотрав'я заввишки до 2 м. Сонячна і суха осінь перетворювала його на «сіно на корені», яким харчувалися мамонти та інші травоїдні тварини під час довгої зими[3]. При великій кількості корму морози їм були не страшні, адже від переохолодження молодняк захищав товстий шар підшкірного жиру й густа кудлата шерсть. Тварини мамонтових степів були об'єктом полювання давніх людей.

Зникнення

За однією з версій, тундростепи зникли через поступове зволоження і потепління клімату, в результаті якого льодовик відступив на північ. За іншою, це сталося під впливом людини, яка дуже скоротила популяцію основних видів-едифікаторів (мамонти, носоріг і та ін.), які зберігали тундростепи, під'їдаючи рослини і грасуючи поросль своїми плоскими, масивними ступнями. Після різкого скорочення їх чисельності, степ замінився лісостепом, який пізніше змінила сучасна тундра[4].

Було доведено, що останній льодовиковий максимум, який мав місце 26-19 тис. років тому, не знищив мамонтові степи, але привів до перебудов у трофічній структурі їхніх угруповань[5].

Спираючись на дані про зміст в рештках тварин стабільних ізотопів вуглецю і азоту, дослідники зуміли з'ясувати трофічну структуру (хто кому служив їжею) у спільнотах тварин мамонтових степів, що існували на Землі в пізньому плейстоцені. Розглядалися тільки хижаки і їхні безпосередні жертви. Вихідний матеріал походив з Європи (де був західний край поясу мамонтових степів) і Аляски (колишня Берингія).

Див. також

Примітки

  1. ↑ Зелена книга Сибіру. Архів оригіналу за 21 січня 2020. Процитовано 1 липня 2013.
  2. ↑ Байкал. Архів оригіналу за 10 липня 2012. Процитовано 10 липня 2012. [Архівовано 2012-07-10 у Archive.is]
  3. ↑ Гук Ю. П. Раса, этнос, язык
  4. ↑ Чорна книга природи
  5. ↑ Гиляров А. Последний ледниковый максимум повлиял на трофическую структуру сообществ животных, обитавших в мамонтовых степях [1]

Література

  • Еськов К. Ю. История Земли и жизни на ней. — М.: МИРОС — МАИК Наука/Интерпериодика, 2000. — 352 с.

Ресурси Інтернету

  • Картографія тундростепів[недоступне посилання з червня 2019]
  • [2] Берман Д. И. Тундростепи — вымершие ландшафты плейстоценовой Берингии] на сайте Управления научных исследований Санкт-Петербург. гос. ун-та