Тропічні циклони кабовердійського типу

Ураган Кірк, ураган кабовердійського типу 4 категорії.

Тропічні циклони кабовердійського типу або урагани кабовердійського типу — тип тропічних циклонів півночі Атлантичного океану, що формуються біля островів Кабо-Верде, біля західного узбережжя Африки. Зазвичай за сезон розвивається близько двох тропічних циклонів кабовердійського типу, що зазвичай є одними з найбільших за розміром та найінтенсивніших тропічних циклонів сезону, оскільки вони часто мають можливість значно посилитися над теплими океанськими водами до досягнення суші. П'ять найсильніших атлантичних тропічних циклонів належать до цього типу, так саме як і більшість довгоживучих тропічних циклонів. Тоді як частина цих тропічних циклонів проводить все своє життя в морі, інші досягають Вест-Індії, узбережжя Мексиканської затоки і східного узбережжя США, здійснюючи значні руйнування у цих районах.

Формування

Тропічні циклони кабовердійського типу розвиваються з тропічних хвиль, що формуються біля африканського узбережжя під час сезону дощів. Ці хвилі викликають депресії, що за сприятливими умовами розвиваються у тропічні циклони приблизно за 1000 км від островів Кабо-Верде. Зазвичай цей процес відбувається в серпні або вересні, однак були зареєстровані й циклони, що формувалися на початку липня або наприкінці жовтня[1].

Типові шляхи

Типові шляхи тропічних циклонів кабовердійського типу

Після формування біля островів Кабо-Верде, тропічні циклони цього типу починають рухатися на захід, досягаючи ураганної сили посередині Атлантичного океану, хоча це може відбутися як ближче до Кабо-Верде, так і ближче до Вест-Індії. Із рухом на захід ці тропічні циклони поступово повертають на північ, цей поворот робить більшість тропічних циклонів, що існують більш ніж кілька днів. Однак із наближенням до Карибського моря можливо кілька сценаріїв їх розвитку та руху.

  1. Ураган Аллен 1980 року — південний шлях.
    Ураган може рухатися майже прямо на захід, перетнути Навітряні острови і потрапити до Карибського моря. При цьому він може частково задіти Венесуелу і продовжувати рух далі, до Нікарагуа, Гондурасу або Белізу[2]. Наприклад, Ураган Хуан-Мірьям пройшов цим шляхом у 1988 році, викликав повені в Південній Америці, вийшов на сушу в Центральній Америці і продовжив рух у Тихому океані. Такий самий шлях здійснив і ураган Ірен-Олівія 1971 року. Деякі тропічні циклони досягають Мексиканської затоки, наприклад, ураган Іван 2004 року почав шлях саме цим маршрутом, але різко повернув на північ і вийшов на сушу в Алабамі. Між цими крайніми шляхами лежать шляхи таких тропічних циклонів як ураган Аллен 1980 року, що досяг узбережжя Мексики, вразивши узбережжя від Юкатану до Техасу. Багато подібних ураганів вражають Ямайку, як це зробив Ґалвестонський ураган 1915 року і ураган Ґілберт 1988 року.
  2. Ураган Джордж 1998 року — карибський шлях.
    Якщо тропічний циклон відхиляється сильніше, він може пройти Підвітряними островами та досягти Великих Антильських островів. У 1998 році ураган Джордж пройшов цим шляхом до Міссісіпі. Якщо тропічний циклон відхиляється трішки північніше, він проходить Багамськими островами і досягає Флориди, як це зробив ураган Ендрю 1992 року[2]. Багато з цих тропічних циклонів досягають центральної частини Карибського моря та вражають острови Гаїті і Кубу, як це зробили ураган Девід і ураган Фредеріс в 1979 році. Деякі тропічні циклони повертають на захід, до Мексиканської затоки, та виходять на сушу в Техасі, як це зробив Ґалвестонський ураган 1900 року і ураган Айк 2008 року.
  3. Ураган Ґлорія 1985 року, що вразив східне узбережжя США.
    Деякі тропічні циклони ще сильніше відхиляються на північ через район високого тиску, що часто утворюється у східній частині Атлантичного океану наприкінці літа. Ці циклони проходять на північ від Антильських островів та повертають на північ та північний схід на схід від Флориди, часто не зачіпляючи суші. Деякі з цих тропічних циклонів, однак, рухаються на північний захід, виходячи на сушу в Північній або Південній Кароліні. Типовими прикладами таких тропічних циклонів є ураган Г'юго 1989 року і ураган Фран 1996 року. Деякі тропічні циклони цього типу ще сильніше підхиляються на північ і досягають Нової Англії, як це трапилося з Новоанглійським ураганом 1938 року і ураганом Ґлорія 1985 року[2].
  4. Ураган Едуард 1996 року, що пройшов мимо східного узбережжя США.
    Якщо тропічний циклон відхиляється на північ, ймовірність виходу його на сушу невелика. Деякі тропічні циклони, однак, повертають на північний захід і досягають східного узбережжя США або Канади, як Чесапіксько-потомакський ураган 1933 року і ураган Ізабель 2003 року, що досягли середніх районів східного узбережжя США, та ураган Білл 2009 року, ураган Дейзі 1962 року і ураган Ерл 2010 року, що досягали Канади. Коли ж шлях відхиляється сильніше, тропічний циклон повертає назад у море, перетворюючись на позатропічний циклон над холоднішими водами. Прикладом такого тропічного циклону був ураган Едуард 1996 року. В екстремальних випадках, тропічний циклон може досягти Європи, як це трапилося з ураганом Гелен 2006 року і ураганом Айзек 2000 року, обидва з яких досягли Ірландії.
  5. Ураган Фелікс 1989 року, що зник над центральною частиною Атлантичного океану.
    Інколи субтропічний хребет знаходиться південніше свого звичайного положення, що дозволяє тропічним циклонам відхилятися на північ та схід швидше, зазвичай такі циклоні розсіюються над океаном. Прикладом таких тропічний циклонів є ураган Філіпп 2005 року[2]. Інколи таке відхилення трапляється особливо швидко після формування, як це відбулося з ураганами Ерін і Фелікс 1989 року.

Тропічні циклони кабовердійського типу є одними з найбільш довгоживучих, оскільки при типовому русі на захід вони довго не зустрічають суші або холодніших вод, що можуть припинити існування тропічного циклону. Ураган Фейс 1966 року, тропічний циклон кабовердійського типу, є третім ча часом життя атлантичним ураганом[2], що проіснував 16 днів, з них 14 з силою урагану[3]. Ураган Хуан-Марьям 1988 року і ураган Ірен-Олівія 1971 року існували ще довше, оскільки продовжили рух у Тихому океані.

Найсильніші урагани кабовердійського типу

В таблиці вказана максимальна категорія урагану за шкалою Саффіра-Сімпсона. Сильними ураганами називаються такі що досягли третьої категорії, або ті що принесли великі збитки:

Рік Назва / ім'я Категорія
1899 Ураган Сан-Кіріако 1899 року 4
1900 Ґалвестонський ураган 1900 року 4
1926 Маямський ураган 1926 року 4
1928 Окічобський ураган 1928 року 5
1938 Новоанглійський ураган 1938 року 5
1947 Форт-лодердейльський ураган 1947 року 5
1957 Ураган Керрі 1957 року 4
1958 Ураган Клео 1958 року 5
1960 Ураган Донна 5
1964 Ураган Клео 4
1966 Ураган Фейт 3
Ураган Інес 4
1979 Ураган Девід 5
Ураган Фредерік 4
1980 Ураган Аллен 5
1985 Ураган Ґлорія 4
1988 Ураган Гілберт 5
1989 Ураган Г'юго 5
1992 Ураган Ендрю 5
1995 Ураган Фелікс 4
Ураган Луїс 4
Ураган Марлін 3
1996 Ураган Берта 3
Ураган Едуард 4
Фран (ураган 3
1998 Ураган Бонні 3
Ураган Джордж 4
1999 Ураган Флойд 4
Ураган Герт 4
2000 Ураган Альберто 3
Ураган Айзек 4
2002 Ураган Лілі 4
Ураган Ісідор 3
2003 Ураган Фабіан 4
Ураган Ізабель 5
2004 Ураган Френсіс 4
Ураган Іван 5
Ураган Чарлі 4
Ураган Карл 4
2005 Ураган Денніс 4
Ураган Емілі 5
2006 Ураган Гордон 3
Ураган Гелен 3
2007 Ураган Дін 5
Ураган Фелікс 5
2008 Ураган Берта 3
Ураган Айк 4
2009 Ураган Білл 4
Ураган Фред 3
2010 Ураган Даніель 4
Ураган Ерл 4
Ураган Ігор 4
Ураган Джулія 4
2011 Ураган Айрін 3
Ураган Катя 4
2016 Ураган Метью 5
2017 Ураган Гарві 4
Ураган Ірма 5
Ураган Хосе 4
Ураган Марія 5
2018 Ураган Флоренс 4
2019 Ураган Доріан 5
Ураган Лоренцо 5
2020 Ураган Лора 4
Ураган Тедді 4
2021 Ураган Ларрі 3
Ураган Сем 4
2022 Ураган Фіона 4
2023 Ураган Лі 5
2024 Ураган Берил 5
Ураган Кірк 4

Дослідження

З 1974 року проводиться проект GATE з дослідження цих тропічних циклонів, у якому беруть участь 20 країн, при цьому проводиться дослідження тропічних хвиль, зокрема за допомогою літаків[4]. В 2006 був здійснений 2-місячний дослідницький проект NAMMA-06[5], протягом якого літаки патрулювали райони можливого виникнення тропічних циклонів[6][7].

Посилання

  1. ↑ Chris Landsea (18 липня 1997). FAQ: HURRICANES, TYPHOONS AND TROPICAL CYCLONES (Part 1 of 2) Subject: A2) What are "Cape Verde"-type hurricanes?. Faqs.org. Процитовано 8 жовтня 2009.
  2. ↑ а б в г д National Hurricane Center (2009). [[HURDAT|Atlantic hurricane database]]. National Oceanic and Atmospheric Administration. Процитовано 8 жовтня 2009. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка); Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  3. ↑ Colin J. McAdie, Christopher W. Landsea, Charles J. Neumann1, Joan E. David, Eric S. Blake, and Gregory R. Hammer (2009). Historical Climatology Series 6-2: Tropical Cyclones of the North Atlantic Ocean, 1851–2006 (with 2007 and 2008 track maps included) (PDF). National Climatic Data Center. с. 161. Процитовано 8 жовтня 2009.
  4. ↑ National Oceanic and Atmospheric Administration (1 лютого 2007). Feature Stories : Fifty Years of NOAA Hurricane Research. Department of Commerce. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 20 січня 2010.
  5. ↑ R. K. Kakar (Fall 2006). NASA's Three Pronged Approach to Hurricane Research. National Oceanic and Atmospheric Administration. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 20 січня 2010.
  6. ↑ Jon Hamilton (17 жовтня 2006). Off Africa's Coast, a Hurricane Nursery. National Public Radio. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 20 січня 2010.
  7. ↑ Marc Kaufman (7 серпня 2006). Research Team Seeking Clues to a Hurricane's Birth. Washington Post. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 20 січня 2010.

Ресурси Інтернету