Транспорт у Лондоні

Лондон має велику і розвинену мережу транспорту, яка включає як приватні, так і державні послуги. Поїздки громадським транспортом становлять 25 % поїздок у Лондоні, а приватні послуги — 41 %. Мережа транспорту Лондона слугує своєрідним хабом для всієї транспортної системи Великої Британії.

Історія

Управління транспортом Лондона 1933—2000

Дати	Організація	Відповідальний
1933-1947	Лондонське управління пасажирським транспортом	Рада Лондонського графства
1948-1962	London Transport Executive	Британська транспортна комісія
1963-1969	Управління лондонського транспорту	Міністр транспорту
1970-1984	London Transport Executive (GLC) (лише Великий Лондон)	Рада Великого Лондона
1970-1986	Лондонське обслуговування автобусів (тільки зелена лінія)	Національна автобусна компанія
1984-2000	Лондонський Регіональний транспорт	Держсекретар з транспорту
2000-	Транспорт для Лондона	Мер Лондона

Перший громадський транспорт в Лондоні веде історію з кінних Омнібусів в 1829 році, які були поступово замінені на перші омнібуси з електродвигуном в 1902 році. Протягом багатьох років приватні компанії, почали надавати ці послуги з об'єднаною Лондонською Генеральною Омнібус Компанією (ЛГОК) для утворення єдиного автобусного сполучення. Підземна електрична залізниця Лондона, також утворилася в 1902 році, об'єднані перші підземні залізничні компанії, які будували лондонське метро; в 1912 році Метрополітен увійшов до складу LGOC, а в 1913 році він також приєднав трамвайну компанію в Лондоні. Метрополітен став частиною нового лондонського пасажирського транспорту ради в 1933 році; Підземні потяги, автобуси і трамваї почали працювати під назвою відомої компанії Транспорт Лондона.

Марку транспорту Лондона продовжували використовувати до 2000 року, хоча керівництво транспортних послуг змінювалося кілька разів. ЛПТБ керував транспортом з 1933 по 1947, поки він був реорганізований в Управління лондонського транспорту (1948 по 1962)[1]. Відповідальність за Лондон Транспорт згодом була передана до Управління лондонського транспорту (з 1963 по 1969), Ради Великого Лондона (1970 по 1984) і Лондонського регіонального транспорту (з 1984 по 2000). Після приватизації автобусних маршрутів в Лондоні в 1986 році, автобуси виділялися окремо, Лондонські автобуси. У 2000 році в рамках формування нового Великого Лондона, відповідальність за Лондон Транспорт перейшла до нової транспортної влади, Транспорт для Лондона (ТДЛ) (Transport for London, TfL), який є у державній власності транспортної корпорації для Лондонської області й сьогодні.[2]

Метро та швидкі трамваї

Транспорт для Лондона керує трьома різними залізничними системами у Лондоні. Найбільшим з них є Лондонський метрополітен, система метро працює на підземних лініях і глибоких «тьюб» лініях. ТДЛ також керує Доклендським легким метро, автоматично освітлює залізничні системи в східній частині міста, а також Тремплінк систему.

Ці три системи поширюються на більшість пунктів Лондона, створюючи всеосяжну і велику систему. Важливою сферою цих систем є Південний Лондон, в якому переважають приміські залізничні мережі.

Лондонське метро

У розмовній мові відомий як Тьюб, метро Лондона є першою системою метро в світі, яка почала свою діяльність в 1863 році. Більш як 3 мільйони пасажирів подорожують на метро щодня, на загальну суму припадає понад 1 млрд пасажирських перевезень на рік в перший раз у 2006 році. Підземка має 11 ліній, більшість з яких з'єднують передмістя у Центральному Лондоні і в сукупності утворюють густу мережу в центрі Лондона, пов'язуючи основні залізничні станції, центральні бізнесові райони. Підземка використовується у Північному Лондоні набагато ширше, ніж на півдні Лондона. Це є результатом поєднання несприятливої геології, історичного змагання з поверхневими залізницями та історичної географії Лондона, сфокусованої на півночі Темзи. Південний Лондон обслуговує в першу чергу поверхневі залізниці (хоча слід зазначити, що більшість маршруту лондонського метро насправді на поверхні, а не в тунелі.)

Квитки

електронний квиток TfL Oyster Card

Велосипеди

прокатна док-станція Barclays Cycle Hire в Soho Square

Більше одного мільйона лондонців мають велосипеди, але станом на 2008 рік лише близько 2 відсотків усіх поїздок в Лондон зроблені на велосипеді: це набагато менше, ніж в інших великих європейських містах, таких як Берлін (5 відсотків), Мюнхен (12 відсотків) та Амстердам (55 відсотків)[3] та Копенгаген (36 відсотків).[4] Тим не менш, це більше на 83 відсотки порівняно з 2000 роком[5] Останнім часом, за оцінками, 480 000 подорожей кожний день в столиці відбувається саме на велосипеді.

Компанія Barclays Cycle Hire, що розпочала роботу 30 липня 2010 року, надає 6000 велосипедів для оренди.[6] Велосипеди можна взяти напрокат на док-станціях в Центрального Лондона.

Автобуси та East London Transit

сучасний двоповерховий автобус Alexander Dennis Enviro400 на маршруті 139

Червоний двоповерховий Лондонський автобус увійшов в масову культуру як міжнародно визнаний Національний символ, і в той час, як дизайн лондонських автобусів мінявся протягом багатьох років, транспортні засоби, як і раніше, мають свій традиційний червоний колір.[7]

Таксі

Чорні кеби і прокат автомобілів

Звичний Hackney carriage або «чорна кабіна».

Аеропорти

Карта аеропортів, що обслуговують Лондон

Лондонський аеропорт Хітроу оброблює більше міжнародних пасажирських перевезень, ніж будь-який інший у світі.

Аеропорт Лондон-Сіті має одиночну злітно-посадкову смугу, що розташована на вузькій смужці землі з доками на обох боках.

Лондон — місто, що обслуговується аеропортами найкраще у світі з майже 150 млн пасажирами, що користуються його шістьма міжнародними аеропортами на 2005 рік. За розміром (від більшого до меншого) — аеропорти Хітроу, Гатвік, Станстед, Лутон, Лондон-Сіті; та Саутенд.

Водний транспорт

Канатна дорога

З часу Літніх Олімпійських ігор 2012 року над Темзою відкрилася канатна дорога Air Line.

Див. також

• Список автобусних маршрутів у Лондоні^[en]
• Тарифні зони Лондона^[en]
• Transport for London

Примітки

1. ed. by S. P. Sinha, Faguni Ram, Manager Prasad... та ін., ред. (1993). Instant encyclopaedia of geography. 23. Transportation geography (вид. 1. ed.). New Delhi: Mittal publ. с. 295. ISBN 817099506X. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Явне використання «та ін.» у: |editor= (довідка)
2. Martin, Andrew (2013). Underground, Overground a Passenger's History of the Tube. London: Profile. ISBN 9781847658074.
3. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 11 грудня 2014.
4. Bike City Copenhagen. Københavns Kommune. Процитовано 5 січня 2009.^[недоступне посилання з липня 2019]
5. Greater London Authority – Press Release. London.gov.uk. Архів оригіналу за 16 лютого 2008. Процитовано 27 квітня 2010. [Архівовано 2008-02-16 у Wayback Machine.]
6. Quigley-Jones, Jennifer (13 листопада 2009). On yer bikes. The World in 2010. The Economist. Архів оригіналу за 26 листопада 2009. Процитовано 23 листопада 2009.
7. Elborough, Travis (2006). The bus we loved: London's affair with the Routemaster. London: Granta Books. с. 108. ISBN 9781862078857.

Посилання

• www.tfl.gov.uk — офіційний сайт «Транспорт для Лондона» , виконавчий орган більшості транспортних операцій
• http://www.dft.gov.uk [Архівовано 13 жовтня 2009 у Wayback Machine.] Департамент транспорту, центральний відділ нагляду за національною залізничною мережею
• Кампанія за поліпшення лондонського транспорту [Архівовано 14 жовтня 2007 у Wayback Machine.], кампанії з місцевих питань, також підтримує національну організацію, що домагається сталого розвитку транспорту.