Трагічна декада

Трагічна декада
Мексиканська революція
Повстанці-послідовники Фелікса Діаса в Мехіко під час заворушень проти Мадеро
Повстанці-послідовники Фелікса Діаса в Мехіко під час заворушень проти Мадеро
Повстанці-послідовники Фелікса Діаса в Мехіко під час заворушень проти Мадеро
Дата: 9–19 лютого 1913
Місце: Мехіко
Результат: Перемога повстанців
Сторони
(Лоялісти)
Мадеристи 		(Повстанці)
Порфіристи
Реїсти
Феліцисти
Командувачі
Лауро Віллар[en]
Анхел Ортіс Монастеріо[es]
Вікторіано Уерта
Анхел Гарсія Пенья[es]
Феліпе Анхелес[en] 		Фелікс Діас
Бернардо Реєс  †
Мануель Мондрагон
Ауреліано Бланке[es]
Грегоріо Руїс[es]  †
Вікторіано Уерта
СШАГенрі Лейн Вільсон[en]
Втрати
загинуло 5,500
Вікторіано Уерта під час декади перейшов з боку мадеристів на бік повстанців

Трагічна декада (ісп. Decena Trágica) — низка подій Мексиканської революції, що відбулися в Мехіко в період від 9 по 19 лютого 1913 року. Трагічна декада закінчилася зміщенням Франсіско Мадеро з посади президента і перемогою контрреволюційних сил.

Хід подій

Контрреволюційні солдати

Заколот почався 9 лютого, його керівниками були кілька вищих офіцерів на чолі з генералом Мануелем Мондрагоном[en][1]. Супроводжувані двома артилерійськими полками загальною чисельністю 400 осіб і 300 курсантами, вони звільнили з в'язниці лідерів контрреволюції генералів Фелікса Діаса[en] і Бернардо Реєса[es]. Після невдалої спроби захопити резиденцію президента — Національний палац, під час якої загинув генерал Реєс, повстанцям вдалося закріпитися у фортеці столичного арсеналу[2].

Президент Мадеро поклав керівництво придушенням заколоту на генерала Вікторіано Уерту. Однак останній був пов'язаний зі змовниками і крім того сам мав намір зайняти президентське крісло. Уерта створював видимість боротьби з бунтівниками, обмежившись лише рідкісними обстрілами арсеналу і свідомо невдалими атаками. Таким чином Фелікс Діас і Уерта намагалися вимотати населення, викликавши байдужість до майбутньої зміни влади[3][4]. Під час обстрілів загинуло 3 тис. осіб[5].

18 лютого прихильники Уерти заарештували Мадеро. За сприяння американського посла між Уертою і Діасом було укладено угоду (т. зв. «Посольський пакт»). Згідно з цією угодою, Уерта отримував пост тимчасового президента, а Діас за його підтримки мав стати постійним президентом[6].

19 лютого Мадеро і віце-президент Хосе Марія Піно Суарес[ru] були змушені подати у відставку. Тимчасовим президентом згідно з конституцією став міністр закордонних справ Педро Ласкуран. За домовленістю з Уертою він призначив останнього міністром внутрішніх справ і сам пішов у відставку (його президентське правління стало найкоротшим в історії — менше години). Тепер за конституцією посада тимчасового президента переходила до Уерти.

23 лютого за його наказом Мадеро і Піно Суареса було вбито дорогою до в'язниці[7].

Примітки

  1. ↑ Альперович, 1958, с. 145.
  2. ↑ Платошкин, Т. 1, 2011, с. 173—174.
  3. ↑ Платошкин, Т. 1, 2011, с. 174.
  4. ↑ Альперович, 1958, с. 146.
  5. ↑ Альперович, 1958, с. 154.
  6. ↑ Платошкин, Т. 1, 2011, с. 176.
  7. ↑ Платошкин, Т. 1, 2011, с. 177.

Література

  • Альперович М. С., Руденко Б. Т. Мексиканская революция 1910—1917 гг. и политика США. — М. : Соцэкгиз, 1958. — 336 с.
  • Платошкин Н. Н. История Мексиканской революции. Истоки и победа 1810—1917 гг. — М. : Университет Дмитрия Пожарского : Русский Фонд содействия образованию и науке, 2011. — Т. 1. — 432 с. — ISBN 978-5-91244-034-2.

Посилання