|
Тихонравов Микола Савич
Микола Тихонравов (15 жовтня 1832 село Шеметово, Калузька губернія — 9 грудня 1893, Москва) — філолог, дослідник творчості українського просвітителя Стефана Яворського, історик російської літератури, ректор Московського університету. ЖиттєписБатько Ніколая працював фельдшером в одній із московських лікарень. Микола закінчив 3 Московську гімназію із срібною медаллю у 1849. Вступив до Головного педагогічного інституту. У наступному році була надрукована його перша наукова робота. 1850 – перейшов у казеннокоштні студенти на історико-філологічний факультет Московського університету, який закінчив у 1853 зі ступенем кандидата. Під час навчання з’явилося ще кілька робіт Тихонравова, серед яких: О смирдинском издании сочинений Ломоносова (Московские ведомости. — 1852. — № 74). Після закінчення університету у 1853—1857 викладав історію на російську словесність у 1-й Московській гімназії. Також викладав у Алєксандрівському сирітському кадетському корпусі. У цей час Тихонравав опублікував твір Граф Ф. В. Растопчин и литература в 1812 году (СПб., 1854) і взяв участь у двох ювілейних виданнях Московського університету — «Біографічний словник професорів Московського університету» та «Біографічний літопис найвідоміших студентів Московського університету» [3]. 1857 – зайняв у Московському університеті катедру педагогії, а через деякий час йому було доручено читати лекції по історії російської літератури. З початком викладацької діяльності в університеті пов’язано з початком вивчення Тихонравовим давньоукраїнської «зреченої» (забороненої московською церквою) літератури; у 1863 були надруковані «Пам’ятники зреченої руської літератури» (Том 1 та Том 2). Але перед цим він власним коштом видав п’ятитомний «Літопис руської літератури та древності» (М.: Тип. Грачева і комп., 1859—1863), метою якого було «розширити коло історико-літературних та археологічних досліджень, ознайомлюючи із такими пам’ятниками нашої літератури і древності, які до сих пір, не дивлячись на своє високе значення, залишаються не опублікованими і зміст яких не підпорядковувався детальному вивченню»[4]. 1870 отримав ступінь доктора руської словесності honoris causa і з цього року він — екстраординарний професор, а у 1871—1893 — ординарний професор катедри історії російської мови і російської літератури. 1876 був обраний деканом історико-філологічного факультету; з 1877 – 1883 був ректором Імператорського Московського університету. 1882 – Заслужений професор Московського університету. 1889 – припинив читання лекцій в університеті; 1890 – обраний ординарним академіком Петербурзької Академії наук. Наукові роботиРоботи в основному присвячені:
До першої групи праць Тихонравова відноситься низка публікацій у «Літописах руської літератури і древності», які він видавав (5 тт., 1859—1863), наприклад «Повість про Савву Грудцині», «Сказання про Індійське царство», «Вірш про блакитну книжку», «Життєпис протопопа Аввакума» та інші, потім «Пам’ятки зреченої руської літератури» (1863)[5], «Слово о полку Ігоревім» та інші Дослідницькі роботи Тихонравова невеликі за об’ємом і майже завжди пов’язані з текстами, що вже публікувалися; це статті про апокрифи, про початковий період руського театру і т.д. Особливо слід відзначити велику статтю «Московські вільнодумці XVIII століття і Стефан (Яворський)» («Російський вісник», 1870, кн. 9; 1871, кн. 2 и 6). Велика частина робіт Тихонравова, що не виходила окремими виданнями, передрукована в його творах. Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
