Титаніт

Титаніт
Загальні відомості
Статус IMAзатверджений (А)[d][1]
IMA-номерIMA1967 s.p.
АбревіатураTtn[2]
Хімічна формулаCaTiSiO₅[3]
Nickel-Strunz 109.AG.15
Ідентифікація
Колірбезбарвний, різноманітний
Сингоніямоноклінна
Вид симетріїмоноклінно-призматичнаd[3]
Просторова групапросторова група P2₁/ad[3][4]
Спайністьдосконала
Зламнеправильний
Блисквід скляного до алмазного
Прозорістьнепрозорий, такий, що просвічує, іноді прозорий.
Інші характеристики
Названо на честьтитан[5]
Типова місцевістьГауценберг[6],
Патнем[6],
Сент-Лоуренс[6]
CMNS: Титаніт у Вікісховищі

Титан́іт, сфен — мінерал, силікат титану та кальцію острівної будови.

Синоніми: арпіделіт, аспіделіт, ледерит, руда бура, кастеліт, піктит, сфен. Синонім сфен (алтгр. σφήν sphén «клин») був даний титаніту через його часто клиноподібну форму кристалів.

Історія та етимологія

Титаніт вперше був знайдений в графітових шахтах м. Гауценберг в Баварському лісі в 1795 році і описаний німецьким хіміком Мартіном Генріхом Клапротом (1743 — 1817), який назвав мінерал за вмістом титану, що входить до складу мінералу.

Загальний опис

Хімічна формула:

Містить (%): CaO — 28,6; TiO2 — 40,8; SiO2 — 30,6. Може бути присутня незначна кількість рідкісних земель, Fe, Al, Mg і Zr; відзначаються домішки алюмінію, заліза (гротит), марганцю (гриновіт), ніобію, танталу, ітрію (кельгауіт), барію та ін.

Містить ізоморфні домішки TR (до 12 % в кейльгауїті (ітротитаніт)), Mn (до 4 % MnO в гриновітi), Sn (до 1 % SnO в Sn-титаніті).

  • Двозаломлення: +0,105 — 0,135.
  • Дисперсія: 0,051.
  • Поліхроїзм:
    • у зеленого — від безбарвного до зеленого;
    • у жовтого — сильний;
    • безбарвного — жовтий — рожево-бежевий;
  • Блиск: від скляного до алмазного;
  • Люмінесценція: відсутня.
  • Прозорість — непрозорий, такий, що просвічує, іноді прозорий. Ромбо-призматичний вид симетрії.

Асоціація: альбіт, хлорит, епідот, апатит, аланіт, монацит, магнетит, ільменіт, нефелін, біотит, діопсид, кальцит.

Кристалографія

Форма кристалів

Сингонія моноклінна, вид симетрії призматичний. Головні прості форми: пінакоїди {100} та {001}, призми {110} та {111} та ін. Габітус. Для сфена характерна добра кристалографічна індивідуальність. Його пластинчасті і клиноподібні кристали мають тупі кути між гранями, внаслідок чого розрізи сфену клиноподібні. Кристали мають конвертоподібну форму з клиноподібним перетином. Зустрічається сфен у вигляді окремих кристалів, що вросли в породу або у вигляді друз на стінках тріщин. Спостерігаються двійники зростання по {100} і рідше по {001}.

Агрегати

Утворює зернисті, голчасті, радіально-променисті агрегати. Часто наростає на інші мінерали, також утворює тонкі вкрапленики в породі, в окремих випадках — суцільні маси (зазвичай в лужних магматичних породах). У вигляді великих кристалів зустрічається в пегматитах і альпійських жилах.

Фізичні властивості

Колір сфену жовтий, коричневий, зелений, інколи червоний, чорний, сірий. Блиск алмазний. Спайність досконала по (100), середня по (100) і (112). Можлива окремість по (100). Твердість 5-6. Питома вага 3,3-3,6.

Прозорі різновиди — напівкоштовні камені. Відрізняється яскравою грою і алмазним блиском.

Утворення і родовища

За своїм походженням сфен — магматичний і метаморфічний мінерал; відомий гідротермального походження. Акцесорний мінерал гранітів, лужних магматичних порід, зустрічається також у гнейсах, кристалічних сланцях, кварцових жилах, а також у силікатно-карбонатних породах як результат контактового метаморфізму. Тут він виникає за рахунок перетворення первинних титаністих мінералів на контакті з вапняками. Сфен пов'язаний переважно з лужними породами. Він є у Вишневих, Ільменських, Шишимських і Назямських горах Уралу, а також в Україні в ряді місць Українського щита як акцесорний мінерал у виверженних породах.

Різновиди

Розрізняють:

  • титаніт ітріїстий (різновид титаніту, що містить понад 12 % (Y, Ce)2O3;
  • титаніт олов'янистий (різновид титаніту, який містить до 10 % Sn, що заміщає Ті).
  • Гротит — різновид титаніту, містить Al (до 6,2 %), Fe3+ (до 5,9 %), TR (до 12 %).

Розповсюдження і застосування

Титаніт — поширений мінерал титану.

У Росії на Кольському півострові видобувається попутно з магнетитом і апатитом. Потенційний рудний мінерал титану (включає до 24,5 % Ti). Колекційний титаніт відомий зі Швейцарії, Італії (Альпи), США (штати Мен, Массачусетс, Нью-Йорк), Росії (Урал, Якутія).

Відомий також у жилах альпійського типу. Супутні мінерали: діопсид, ґранат, епідот, хлорит, кальцит, магнетит, альбіт, адуляр, скаполіт, апатит, циркон, кварц, польовий шпат, амфіболи.

Інші знахідки: кантони Урі, Ґраубюнден, Валліс (Швейцарія), П'ємонт (Італія), шт. Мен, Массачусетс, Нью-Йорк (США), Хібіни, Якутія (РФ), а також Пакистан, Китай, Бразилія, Мадагаскар, Австрія, Канада. В Україні є в межах Українського щита.

Як руда використовується при виробництві металу титану стратегічного значення, що використовується в авіаційній і оборонній промисловості.

Див. також

Примітки

  1. ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (November 2022) — 2022.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ а б в http://rruff.info/doclib/hom/titanite.pdf
  4. ↑ mineralienatlas.de
  5. ↑ Chester A. H. A Dictionary of the Names of Minerals: Including their History and Etymology — Forgotten Books. — ISBN 978-1-333-71917-3
  6. ↑ а б в Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.

Джерела

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Титаніт // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Титаніт // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
  • Хёрлбат Н., К. Клейн. Минералогия по системе Дэна. Пер. с англ. — М. Недра, 1982. — 728 с.
  • Dana, E.S. (1892) Dana's system of mineralogy, (6th edition), 712-716, 717

Посилання

Інтернет-ресурси