Тетянич Феодосій Констянтинович
Федір Костянтинович Тетянич або Фрипулья (ім'я при народженні — Феодосій Костянтинович Тетянич; 17 лютого 1942, селище Княжичі — 18 лютого 2007, Київ) — український художник (монументаліст, живописець, графік, скульптор, перформер), поет і філософ, концептуаліст. Член Спілки художників СРСР і Спілки художників України (з 1973). Був одним із піонерів перформансу та гепенінгу на теренах радянського простору, які він влаштовував під екзотичною маскою фрика, яскравим представником андеграунду, а згодом і учасником нової української хвилі. Як зазначає Енциклопедія сучасної України, «Киянин Ф. Тетянич створював незвичні інсталяції („фріпульї“) і доповнював їх перформансами в епатажному вбранні, виступаючи на вулицях, у галереях та поважних музеях, руйнуючи обивательські смаки й стереотипи».[1]. ЖиттєписДитинство і роки навчанняФедір (Феодосій) Тетянич народився 17 лютого 1942 року у селищі Княжичі Київської області. Перші роки життя та дитинство Тетянича випали на тяжкі воєнні часи. З початком війни його батько, Костянтин Кирилович Тетянич пішов на фронт захищати вітчизну, а матір залишилась одна з малими дітьми. Під час одного з бомбардувань, бомба вибухнула неподалік від хати, а у нозі Феодосія застряг уламок снаряду, наслідки цього випадку залишились на все життя — Тетянич трохи кульгав на ліву ногу. Він дивився на свій недолік по-філософському іронічно: «Якби не цей випадок, можливо я би і не став художником» — казав він. Страждання і усвідомлення власної інакшості на початку життя загартували митця, надавши йому потужний поштовх до творчості. Навчався Тетянич у Княжицькій сільській школі (1949—1959), любив малювати у стіннівці. Після закінчення середньої школи вступив до Київського училища прикладного мистецтва, але через рік покинув його. У 1961 році Федір вступив до Київського державного художнього інституту. Закінчив інститут у 1966. Педагоги з — В. Чеканюк і С. Подерв'янский[2]. Художник багато читав, вивчав твори класиків літератури. За виставками відомий автопортрет Тетянича, де він надав собі риси Достоєвського, на честь якого й називав себе Федором. Любив українську мову, а спілкуючись з росіянами, розмовляв російською, проте, писав двома мовами. Пишався предками-козаками, яких нерідко змальовував у своїх картинах. Виставкова діяльність і монументальні твориПо закінченні інституту Федір брав активну участь у місцевих і Всесоюзних виставках (як графік, з роботами «У лісі», «Козак Голота» та ін.), виявив неабаяку цікавість до українських традиції. Брав участь у Республіканській виставці «Молоді художники України» з полотнами «Обідня перерва» та «Березняки будуються», подорожува із своїми роботами на виставку до Фінляндії. У 1973 році Федір вступив до Спілки художників СРСР і Спілки художників України(за рекомендаціями Т. Н. Яблонської, М. П. Глущенко та В. А. Чеканюка). Кінець 1970-х — середина 1980-x — час пов'язаний з творчими поїздками до Москви, де Тетянич брав участь у оформленні театру, різноманітних експозиціях і подіях, акціях. У 1970-1980-х роках Ф. Тетянич працював над монументальними роботами у різних містах України. В Києві мозаїчними панно оформив три станції швидкісного трамвая («Політехнічна», «Польова», «Гната Юри»[3]; вестибюль заводу художнього скла (панно «Склодуви», зроблене зі смальти та відходів виробництва скла), екстер'єр Дарницького торгового центру, фасад корпусу радіоелектроніки Політехнічного Інституту. Він широко використовував у композиціях різноманітні відходи, як від виробництва, так і споживацькі. Це входило у його концепцію цілісного сприйняття світу, художник поєднував мету естетичного вдосконалення простору з очищенням середовища від непотрібних речей. Окрім використання нестандартних матеріалів він сміливо експериментував і з самим підходом до замовлення — Тетяничу вдавалось поєднувати задану тематику з фантастичним і довільним трактуванням. Фрипулья
— Федір Тетянич Філософські погляди Тетянича поступово склалися в самобутню концепцію, яку він назвав «Фрипулья», центральне місце в якій займає поняття про зв'язок людини і світу, як неподільного цілісного організму (Тілологія).[4]. «Фрипулья» стає його творчим псевдонімом, а також привітанням, яке він вигукував у вуличних акціях, нерідко поруч або всередині зконструйованої ним «біотехносфери». Біотехносфера, яку Тетянич також називав «фрипулья» (але з малої літери), — сферична конструкція діаметром 240 сантиметрів. Всередині сфери є все, необхідне для виживання людини на випадок фатальної катастрофи на Землі. Біотехносфера — це й інсталяція, і частина перформансів художника. Мистецтвознавці проводять паралелі між біотехносферами Тетянича і апаратом «Летатлін» (1929—1932) авангардиста Володимира Татліна (обидва апарати були непридатними для реальних польотів). У 1980-х роках Тетянич створив кілька біотехносфер навіть за держзамовленнями, які не збереглися. У місті Попасна Луганської області біотехносферу помістили на рейки як елемент оформлення залізничного депо. На автобусній зупинці у селі Перемога Київської області біотехносферу демонтували найшвидше, бо водії жалілися, що бачать «залишки НЛО».[5] Від станкового живопису та інших видів мистецтва він перейшов до більших масштабів, його інструментами (пензлем і фарбами) уявно стали космічні об'єкти: як-то земля, яку він, за власним висловом, «прикріпив до полотна», сонячна система, нескінченність…
Згодом Тетянич все частіше почав відмовлятися від монументальних замовлень, за які він брався задля заробітку, цурався «марнославства» гламурної мистецької і політичної «тусівки» тих часів, та інших речей, які, за його переконаннями, заважали розвиватись справжнім творчим здібностям. Екологічній темі була присвячена інсталяція Ф.Тетянича «Біотехносфера. Місто безсмертних людей», встановлена у 1989 на Львівській площі в Києві біля Будинку художника. У 1990 він брав участь у постчорнобильському спектаклі режисера Андрія Жолдака «О-О-И», де «грав сам себе» — художника, який пише свої дивні картини на тлі загальної людської катастрофи, перетворюючи малювання на яскравий хеппенінг… Потім протягом кількох років Тетянич проводив біля Блакитного озера на Виноградарі в Києві своєрідні обрядові акції «Відродження землі», що залучали до дійства глядачів.[7]. Відокремленість від художніх груп та державних інституцій давала можливість більше уваги приділити розвитку філософських аспектів своєї творчості, розбудові власного ідеалізованого світобачення, в якому митець одночасно був творцем, інструментом і полотном, нескінченність — цілісним організмом, а людське тіло — її продовженням («тілологія»). Перебуваючи в андеграунді, Тетянич творив оригінальні форми. Митець часто працював аскетично, замикаючись на довгий час у своїй майстерні, невпинно працюючи. Потім зненацька, за контрастом, виходив «на люди»: влаштовував грюкотливі перформанси-акції, співав свої вірші, як пісні. Федір-Фрипулья став символом Андріївського узвозу, де на нього чекали, йому посміхались і підспівували.
Ці і багато інших маніфестів, які він декларував під час своїх перформансів, а часто і у повсякденному житті, синхронно поєднуючи з танцем, живописно-образотворчою діяльністю, створенням інсталяцій, доносили його філософські ідеї, створювали важливий діалог, який він вибудовував з навколишнім світом. Деякі віряни називають Тетянича угодником Божим, заступником і утішителем для багатьох людей, творчим християнином, якого частина оточуючих через його своєрідність і екстравагантність сприймала як дивака, юродивого і божевільного. Світ продовжує приділяти увагу творчості Федора Тетянича, знаходячі аспекти, які стосуються сучасності, як от публікація О. Вагнер в «Радіо Свобода»[8] Поховання, сім'я і родичіФедір Тетянич помер у лікарні Києва 18 лютого 2007, залишивши дружину Ганну і двоє дітей, Богдана і Ладу.[9]. Похований у місті Києві на Лісовому цвинтарі.[10]. Також у Києві та селах Броварщини проживає багато його більш далекої рідні. Примітки
Джерела
|