Терехович Ірина Іванівна

Ірина Терехович Ірина Іванівна Терехович-Сопко
Головний сержант
Загальна інформація
Народження	1982(1982)
Громадянство	Україна
Національність	українка
Псевдо	«Незламна»
Військова служба
Роки служби	(2015 — н.ч.)
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Гірська піхота
Формування	128 ОГШБр
Війни / битви	Російсько-українська війна
Командування
командир розвідувального відділення у 128-й огшбр сухопутних військ ЗСУ (2017—2023)
Нагороди та відзнаки
Медаль «За військову службу Україні» [1]

Іри́на Іва́нівна Терехо́вич-Сопко́ («Незламна») (нар. 1982) — українська розвідниця, головна сержантка ударного взводу БпЛА «Рубак».

Життєпис

Цивільне життя

За цивільним фахом — інженер лісового та садово-паркового господарства. На початку 2010-х років працювала в Очакові головним інженером Очаківського лісництва в Миколаївській області[2].

2013—2014 — працювала у державній компанії «Укрлісконсалтинг» у Сімферополі, де здійснювала контроль за експортом українського лісу.

Гібридну агресію Росії проти України зустріла в Криму. У травні 2014 року покинула Крим останнім українським поїздом.

Під час поїздки на підконтрольну територію встигла запримітити 8 російських найманців, які направлялися в Донецьк зі зброєю під виглядом туристів. Маючи змогу попередити українські спецслужби про диверсантів, посприяла зняттю з поїзда усіх 8 терористів на станції Чонгар[3].

Якийсь час працювала в одному з лісництв на Миколаївщині. Також брала участь у місцевому волонтерському русі[4].

Військова кар'єра доби гібридної війни

З 2015 року — спільно з чоловіком на фронті. Попередньо пройшла військовий вишкіл в одному з таборів «Правого сектору». Завдяки тому, що її підготовка була нелегка, а на останньому занятті з метання гранат вона кинула її на відстань 25 м замість 22 м, один з інструкторів сказав: «Ну ти й незламна! Буде в тебе такий позивний». З того часу псевдо «Незламна» закріпилось за пані Іриною[5].

З середини 2015 року служила бійцем у добровольчому батальйоні УДА «Аратта»[2].

З 2016 року уклала контракт із ЗСУ[4]. Того ж року вступила на службу радіотелефоністкою в 54-й окремий розвідувальний батальйон у районі Широкиного поблизу Маріуполя. З 2017 року — командир відділення у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді[4].

Участь у повномасштабній війні

Повномасштабну агресію Росії проти України зустріла поблизу Сватового на Луганщині, де вона спільно з загоном втратила всю амуніцію і спорядження через бомбардування місцевого залізничного вокзалу. Діставши наказ відійти до Харківщини, пробратись на вказані рубежі не змогла через прорив ворожих танкових колон. Від 3 березня й до початку травня 2022 року брала участь в обороні Рубіжного на Луганщині[2].

Влітку 2022 року брала участь у боях на Херсонському напрямку[5].

Взимку 2023 року зазнала поранення поблизу Бахмута. Станом на липень 2024 року — головна сержантка ударного взводу БпЛА «Рубак»[3].

Особисте життя

Одружена. Мати трьох дітей — двох дочок і сина.

Примітки

1. Указ Президента України від 20 липня 2016 року № 306/2016 «Про відзначення державними нагородами України»
2. Гіржева, Кіра (7 червня 2022). Жінки на війні. «Нема людей, які не бояться» — як Ірина «Незламна», мама трьох дітей, стала командиром протитанкового відділення. New Voice. Процитовано 15 грудня 2024.
3. Жуковська, Наталія (29 липня 2024). «Не розумію чоловіків, які купують інвалідність, аби не воювати», — військовослужбовиця Ірина Терехович. Сестри. Процитовано 15 грудня 2024.
4. Пахарина, Леся (3 листопада 2022). Жінки на фронті: 10 запитань командирці розвідувального відділення Ірині Терехович. ELLE Україна. Процитовано 15 грудня 2022.
5. Марінова, Тетяна (17 липня 2023). Здавалося, що у 2017 році ставлення до жінок у ЗСУ почало покращуватись, але зараз воно погіршилося в рази: Ірина «Незламна» Терехович-Сопко про доленосні зустрічі під час війни. WOMO. Процитовано 15 грудня 2024.