|
Тарле Євген Вікторович
Євге́н Ві́кторович Та́рле (8 листопада 1874, Київ — 6 січня 1955, Москва) — український історик, педагог. Академік АН СРСР. Автор книг «Наполеон», «Нашествие Наполеона на Россию», «Талейран», «Жерминаль и прериаль», «Крымская война» та ін. БіографіяНародився 8 листопада 1874 року в єврейській сім'ї купця з Херсона. Закінчив Херсонську чоловічу гімназію № 20 і 1892 року вступив в Новоросійського університету в Одесі на історико-філологічний факультет. Через рік перевівся на аналогічний факультет до Київського університету. 1896 року закінчив навчання і залишився працювати на кафедрі для підготовки до професорського звання, викладав у київських гімназіях, друкувався в журнальній періодиці, брав участь у підготовці статей до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Наукова та громадська активність молодого вченого привернула увагу влади: Є.Тарле був арештований і висланий з Києва. З 1901 — в Петербурзі. У 1901 — перша наукова робота (магістерська дисертація) про Томаса Мора. З 1903 — приват-доцент університету. Є.Тарле був прихильником конституційних змін в Росії. 1905 — арештований і знову позбавлений права займатися викладацькою діяльністю. Зміни в житті Росії, що сталися як наслідок революції 1905 року, повернули Є.Тарле до викладацької діяльності. 1911 — захистив докторську дисертацію. Події 1917 року знайшли суперечливий відгук у вченому. Він вітав лютневу революцію й вів активну наукову та громадську діяльність. Регулярно виїздив до Франції для роботи в архівах, сприяв налагодженню розірваних наукових контактів з Європою. Обраний дійсним членом Товариства французької революції, почесним членом Академії політичних наук Колумбійського університету тощо. 1921 — член-кореспондент АН СРСР, 1927 — дійсний член АН СРСР. 1930 — арештований разом з іншими істориками у, так званій, «академічній справі». В ув'язненні провів півтора року, виключений з Академії Наук, 1931 року відправлений у заслання в Казахстан. З 8 серпня 1931 року перебував у вигнанні в Алма-Аті, де розпочав роботу над «Наполеоном». Потім був реабілітований Сталіним завдяки «Наполеону». Під тиском міжнародної наукової громадськості Є.Тарле дозволили викладати історію в Алма-Атинському університеті, а 1932 дозволили повернутися до Москви. 1933 — відновлений на посаді професора Ленінградського університету, пізніше — в званні академіка. Проте повністю вчений був реабілітований лише посмертно в 1967 році. Останні дослідження документів по, так званій, «Академічній справі» дозволяють стверджувати, що Тарле доносив на своїх колег по історичному цеху, зокрема, на історика Платонова С.Ф., звинувачуючи його у тому, що він очолював контрреволюційний гурток у Ленінграді.[11] Помер 6 січня 1955 року в Москві Наукова діяльністьПротягом останніх тридцяти років свого життя Є.Тарле вів активне наукове й творче життя: викладав, писав нові книги, підручники історії, укладав збірники документів. Він автор монографій «Наполеон» (1936), «Талейран» (1940), «Кримська війна» (1941—1943) та багатьох інших ґрунтових наукових досліджень[12]. 1940-го року вчений був обраний почесним доктором університетів Брно, Праги, Осло, Сорбонни, член-кореспондентом Британської академії, членом Норвезької АН, Філадельфійської академії політичних та соціальних наук в США. Нагороди
Увічнення пам'яті
Джерела та література
ПосиланняПримітки
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
