|
Султан Алі Кештманд
Султан Алі Кештманд (22 травня 1935, Кабул) — афганський державний, політичний та партійний діяч, міністр планування (1978 та 1980–1982) і прем'єр-міністр Афганістану (1981–1988 та 1989–1990), перший віце-президент (1990–1991), член політбюро ЦК НДПА, член політбюро та президії Революційної ради, секретар ЦК НДПА. БіографіяРанні рокиСултан Алі Кештманд народився 22 травня 1935 року в містечку Чахардех провінції Кабул в хазарейській родині дуканщика (власник крамниці) шиїта Наджафа Алі[1][2]. 1961 року він закінчив економічний факультет Кабульського університету[1]. Під час навчання у 1960 році Кештманд вступив до підпільного гуртку Кармаля. У січні 1965 року брав участь у першому установчому з'їзді НДПА, на якому був обраний членом ЦК НДПА, але того ж року його було заарештовано за організацію та керівництво масовими антиурядовими демонстраціями, пробувши у в'язниці близько року[2][1]. У 1965 та 1969 роках Кештманд балотувався від округу міста Кабул до нижньої палати парламенту — Вулусі Джиргу, але зазнав поразки[2]. У період з 1967 до 1968 року він працював генеральним директором економічного департаменту Міністерства гірничих справ та промисловості[1]. Під час розколу НДПА Султан Алі Кештманд долучився до фракції «Парчам». Після возз'єднання партії 1977 року його обрали членом Політбюро ЦК НДПА і членом Комісії з теорії, агітації та пропаганди[1]. На державній службіПісля Квітневої революції 27 квітня 1978 року, коли військовики скинули режим президента Дауда і до влади прийшла партія НДПА, Кештманд увійшов до складу Революційної ради ДРА і був призначений міністром планування, але вже за три місяці його було знято з усіх постів і заарештовано за підозрою у змові з метою скидання Таракі. Його засудили до смертної кари, але вирок за наполяганням радянського уряду замінили на довічне ув'язнення, а 7 жовтня — на 15-річне тюремне ув'язнення[2][1]. Начальник Служби безпеки тих часів Асадулла Сарварі особисто брав участь у тортурах Кештманда[3]. Після введення радянських військ в Афганістан у грудні 1979 року й усунення режиму халькістів, Кештманд був звільнений з в'язниці та відновлений як член Політбюро ЦК НДПА, а вже 10 січня 1980 року посів посаду заступника прем'єр-міністра й міністра планування[1], залишаючись на цьому посту до квітня 1982 року. Одночасно з 1980 до 1981 року був заступник голови Революційної ради[2]. У червні 1981 року Султан Алі Кештманд був призначений прем'єр-міністром країни, а у серпні того ж року був введений до Ради оборони, в якій очолив комітет із забезпечення безперебійної роботи комунікацій страны[2]. У травні 1988 року Кештманд пішов у відставку з посту глави уряду, поступившись постом прем'єр-міністра безпартійному політичному діячу Мухаммеду Хасану Шарку. З 22 червня 1988 до червня 1990 року — секретар ЦК НДПА[1]. 20 лютого 1989 року у зв'язку із запровадженням надзвичайного стану після виведення радянських військ з Афганістану президент Наджибулла відправив у відставку уряд Шарка та призначив Кештманда заступником голови Вищої ради оборони батьківщини та головою виконавчого комітету ради міністрів. 13 травня 1990 року Кештманда було затверджено на посаді першого віце-президента, а після того як у червні партія НДПА трансформувалась у партію Батьківщини, його було обрано членом Виконавчого комітету ЦК Партії Батьківщини[2]. У квітні 1991 року добровільно пішов у відставку з усіх постів, а 16 липня оголосив про вихід з партії Батьківщини, мотивуючи це небажанням «перелаштовуватись»[1]. 7 лютого 1992 року Кештманда було важко поранено в результаті замаху, який міг бути наслідком гострого конфлікту в афганській правлячій еліті напередодні краху режиму Наджибулли. МемуаристАвтор мемуарів у трьох томах «Політичні записи й історичні події» (Велика Британія, англійською мовою, 2003). У них він захищає діяльність НДПА та свого уряду, а також введення радянських військ до країни. Остання оцінка є дуже непопулярною в Афганістані, може бути пояснена тим, що усунення Аміна дозволило Кештманду вийти з в'язниці. Окрім того, Кештманд остерігався захоплення влади в Афганістані військовими колами Пакистану. Втім, тривале перебування радянських військ в Афганістані, на думку автора, було серйозною помилкою. Кештманд стверджує, що НДПА зробила дуже багато для робочого класу країни і тільки її можна назвати «волелюбним і патріотичним рухом» у новітній історії Афганістану. Однак, на його думку, в останній період свого існування НДПА перетворилась на бюрократичну організацію, що не мала ідеології (партію Батьківщини). РодинаЙого дружина Каріма входила до складу НДПА й у 1980-х роках була секретарем Демократичної організації жінок Афганістану[2]. Один із братів Султана Алі Кештманда — Хамід навчався в Університеті Дружби народів ім. П.Лумумби в Москві. Два інших брати Абдулла й Асадулла здобули вищу освіту у Франції, причому Абдулла Кештманд 1984 року став тимчасовим повіреним Афганістану у Франції й одружився з француженкою, а Асадулла Кештманд працював з 1980 року співробітником, з 1982 року — заступником завідувача Міжнародним відділом ЦК НДПА, а у 1986 році був призначений тимчасовим повіреним Афганістану в Ірані[1]. Ще один брат — Хасан Алі Таеб працював з 1980 року заступником міністра громадських робіт Афганістану. Сестра Кештманда — Джаміля, була дружиною творця й лідера Революційної організації трудящих Афганістану (РОТА) Тахера Бадахші, працювала секретарем Всеафганської ради жінок, потім співробітником посольства Афганістану в НДР[1]. Примітки
Посилання
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
