|
Степанок Володимир Іванович
Володи́мир Іва́нович Степано́к (27 січня 1968, Майське, Джанкойський район — 26 січня 2015, Дебальцеве, Донецька область) — український військовик, підполковник (посмертно) Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Короткий життєписЙого батьки були хліборобами. У 1985 р., після закінчення школи, вступив до Новосибірського вищого військово-політичного загальновійськового училища. Після закінчення в 1989 р. вишу став єдиним випускником на курсі, що не вступив до лав КПРС, що для такого вишу було винятковим фактом.[1] Був направлений для проходження служби до Туркестанського військового округу, де служив на посаді заступника командира парашутно-десантної роти з політчастини у військовій частині 33079. Брав участь у прикордонних сутичках з афганськими контрабандистами.[1] Після здобуття Україною Незалежності повернувся до Криму, прийняв присягу і з січня 1993 р. служив на різних посадах у Феодосійському гарнізоні Одеського військового округу.[1] У 1996—1998 рр. здобував другу військову вищу освіту в Київському військовому гуманітарному інституті (факультет виховної і соціально-психологічної роботи).[1] Після закінчення інституту призначений на посаду старшого офіцера відділення виховної роботи 50-го навчального центру спеціальної підготовки в Кіровограді (військова частина А 0759). Активно брав участь в культурному та українському національному житті міста, його дружина очолювала відділ обласного художнього музею.[1] У 2005 р. звільнився у запас. Брав активну участь в подіях Помаранчевої революції та Революції Гідності.[1] Навесні 2014 р., після окупації російськими військами Криму, повернувся до ЗСУ.[1] З червня 2014 року майор Володимир Степанок разом з капітаном 1-го рангу Юрієм Олефіренком формує 42-й батальйон територіальної оборони Кіровоградської області «Рух опору». Обіймав посаду заступника командира батальйону по роботі з особовим складом.[1] З 5 серпня 2014 р. — заступник командира батальйону, 42-й окремий мотопіхотний батальйон (57-ма окрема мотопіхотна бригада). За винятком трьох тижнів лікування у Кіровоградському обласному госпіталі, постійно перебував на передньому краї фронту. Із середини січня 2015 року перебував на ротації, але з огляду на активізацію ворога на дебальцевському напрямку, бійці й командири не полишали своїх бойових позицій.[1] 26 січня 2015 р. очолив загін із 72 бійців батальйону, які добровільно відгукнулися на заклик прийти на допомогу 128-й гірсько-піхотній бригаді, що зазнавала великих втрат під Дебальцевим. Того ж дня в районі висоти 307,9 (ОП «Валєра») біля села Санжарівка Бахмутського району Донецької області в бойову машину, біля якої він перебував, влучив протитанковий реактивний снаряд.[1] Під час вибуху загинув також водій — солдат В'ячеслав Отрішко. Вдома залишилися дружина Олена Валентинівна та 20-річна донька Юлія. Похований на Алеї Слави Рівнянського кладовища Кропивницького. Нагороди та вшанування
Примітки
Джерела |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
.png){kind=small}
