Стародуб Олексій Володимирович
Олексій Володимирович Стародуб (21 лютого 1960, Карелія — 11 січня 2023, м. Біла Церква) — український історик, краєзнавець, генеалог, археолог. Провідний редактор Білоцерківської централізованої бібліотечної системи, старший науковий співробітник Білоцерківського краєзнавчого музею. ЖиттєписНародився 21 лютого 1960 року в Карелії (Росія). Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1987). З липня 1987 працював у Білоцерківському краєзнавчому музеї. Почав свою професійну кар'єру зі старшого наукового співробітника, згодом, у жовтні 1990 року, був призначений завідувачем сектору археології, а в 1991 році — завідувачем відділу природи та археології музею. За роки роботи у музеї був незмінним учасником археологічних експедицій, під час яких знаходив чимало цікавих історичних артефактів — предмети побуту народів часів кам'яного віку, церковні атрибути, ювелірні вироби, знаряддя праці. В експозиційній залі «Археологія» та фондах музею представлено багато речей, знайдених Стародубом О. В., у тому числі й археологічний матеріал доби Київської Русі, зібраний на розкопках з 1987 по 1998 рр. Задля можливості займатися краєзнавчими дослідженнями на початку 2005 року перейшов на половину ставки старшим співробітником згаданого закладу, а згодом й звільнився. Наприкінці 2015 — знову прийнятий на посаду старшого наукового співробітника за сумісництвом. Помер 11 січня 2023 року. Громадська діяльністьВчений секретар Товариства охорони старожитностей Київщини (з 1996 р.). Один із засновників і член Білоцерківського осередку Українського геральдичного товариства (з 1998 р.).[1] Наукова діяльністьСистематично опрацьовував краєзнавчі матеріали в архівах. Самостійно та в складі археологічних експедицій проводив обстеження і розкопки пам'яток археології у Київській, Вінницькій та Сумській областях, є автором та співавтором наукових археологічних звітів. Науковий доробок Олексія Стародуба є дуже багатим і складається з публікацій, присвячених, окрім археології — історії козацтва, освіти, краєзнавчого руху, топоніміки, генеалогії Білої Церкви та її околиць. Був дослідником Білоцерківської історіографії. Багатим і значущим є його доробок в антропонімії, ономастиці, біографістиці тощо. Є автором понад 160 публікацій (статті, монографії) з цих питань, брав участь у наукових конференціях та семінарах державного, обласного і місцевого рівня. Основні публікації
Нагороди
ПриміткиДжерела
|